Написано Журналіст зазначив, що емоції викликає тепер лише справа – не що сказано, а що зроблено
Аркадій Бабченко розповів про волонтерство та машину швидкої допомоги, яка вже рятує життя. Журналіст зазначив, що емоції викликає тепер лише справа – не що сказано, а що зроблено.
Нижче наводимо текст без змін.
Останнім часом я майже не відчуваю емоцій. Жодних. Ні позитивних, ні негативних. Місяців так вісім. Свині жеруть труп окупанта на узбіччі? Собаки жеруть труп окупанта на узбіччі? Кішки, білки, хом’ячки жеруть труп окупанта на узбіччі? Начхати. Не весело та не страшно. Чи не гидко і не шкода. Ніяк. Пофіг. Троє таджиків розстріляли двадцять мобілізованих на релігійному ґрунті? Пофіг. Мінус двадцять. Чиста математика. Нуль емоцій.
Хтось якось підірвав “кримський міст”? Зовсім нецікаво, хто саме, як саме, звідки йшла машина, куди йшла машина, скільки їх було, хто водій, навіщо водій, розслідування, інтриги, скандали. Фіолетово. Нема трьох прольотів “кримського мосту”. Поромну переправу налагодити не можуть. Супер. Чудово. Результатом задоволений. Інше неважливо.
Котики в стрічці, смішний песик дружить з білочкою мі-мі-мі, пандочки-хом’ячки? Пофіг. Я не розчулююся, не радію, не сміюсь. Веселі милі кумедні видосики проходять крізь свідомість абсолютно не зачіпаючи взагалі жодного синапсу – як нейтрино через планету. Це важливо? Це має значення? Це можна купити та застосувати на користь для ЗСУ?
Ні? Пофіг.
Не цікаво.
Усе це просто перестало мати значення. Слова, міркування, розслідування, думки, експерти, аналітики. Соцмережі стало читати – не те щоб не пізнавально, просто – не потрібно.
Ну ось, навіщо? Щоб що?
Цілком не важливо, що там говорить Ілон Маск. Єдина адекватна реакція на Ілона Маска може бути лише одна – ми вдячні тобі за “Старлінки”, які є критично важливими для української армії зараз. Дякую тобі, що в потрібний момент ти зробив потрібну справу. Це була одна з точок біфуркації, яка врятувала нашу країну. Якщо Пентагон не хоче оплачувати і ти не готовий далі допомагати безкоштовно – давай ми купуватимемо в тебе. Тому що без твоїх “Старлінків” нам зараз нікуди. Давай укладати контракт. А далі – чи ви є офіційною особою, робите свої промови від імені держави і чи приведуть вони до якихось дій? Ні? Ваша думка дуже важлива для нас. Вам зателефонують. Дякую.
Дивно, але єдина людина, у якої я прочитав саме таку реакцію – Подоляк. Дивні діла Твої, Господи…
Слова перестали мати значення. І це говорю я, письменник. Хто саме цією балаканиною і годується, хто саме словами і заробляє собі на хліб. Дивні діла Твої, Господи, частина друга.
Але зараз цікава лише справа. Поговоримо потім.
Розберемо, що це було, розкладемо по поличках, піднімемо волосся дибки, ох**ємо повністю і підберемо такі слова, які тільки й повинні будуть описати все це пекло і жах, що відбувається всі ці місяці.
Але потім.
Емоції ж викликає тепер лише справа. Не що сказано, а що зроблено. Коли прибули ці три красуні, я був щасливий. Ось, у прямому значенні цього слова. Ніяк не міг намилуватися. Стояли втрьох, дивилися, посміхалися, відчиняли двері, заглядали в скриньки, плескали один одного по плечах. Я не знаю, де їх Рома зміг знайти, такі красуні. Та ще й одразу три штуки.
– Руді? Що за Руді?
– Руді. Вурліцер.
– А…
Роман Мутік. Керівник SAB.UA. Це він все знаходить, купує, дістає, видобуває, оформляє. Я гадки не маю, як він це робить. Це не моя справа.
Моя справа гроші знаходити. Щоби він усе це купував. А сам процес пошуку та покупки – для мене загадка повна.
А ще шість дефібриляторів за ціною одного, плюс повний контейнер коробок для 95-ї бригади, плюс дрон для прикордонників, яким без очей у небі зараз дуже погано, у них постійно двохсоті та трьохсоті. Ще фінські крісла на гусеничному ходу для медичного транспортування неходячих – реально, такі маленькі саморухливі гусенички в них під коліщатками – спальники, термобілизна, кофеїн, акумулятори, каністри, запасна гума та багато чого ще.
А ще естонські медики передали ковдри, простирадла – ось, реально потрібна річ, дрібниці, про які, здавалося б, думати ніколи, не до цього, але вони дуже полегшують життя – плюс кілька коробок “медицини”: фізрозчин, крапельниці, катетери, фістули, шприци… А ще фіни в кожній машині залишили вже підключений налаштований принтер. З папером.
Загалом стояли, дивилися, посміхалися. Неймовірне відчуття добре зробленої командної роботи. І навіть не говорили нічого. Що тут казати? Чудово.
Дорога, дорога схожа на друга. Як ви змогли так йо**утися а? Ви ж знімали хороші, добрі мультики. Співали хороші, добрі пісні. Писали хороші, добрі дитячі книги. Єнотик крокує по дорозі з хмар до друзів та ділиться морозивом. Що може бути краще?
Зараз син Славіної, що спалила себе, йде з автоматом по дорозі з розірваними трупами, яких жеруть собаки. Ну, щасливої дороги, хлопці. Щасливої дороги.
По дорозі знову військова техніка. На цей раз тягнуть гаубиці.
Ось, тут справді радісно та весело.
Коли я писав, що під час евакуації кидайте собак і кішок, рятуйте себе, дітей та старих, а собаки не пропадуть, у них буде стільки їжі, що цей час вони згадуватимуть як період достатку – о, з яким гівном мене змішали. Якою тільки тварюкою та мерзотою бездушною мене не називали.
Зараз в інтернеті багато роликів із ситими собаками та свинями. До речі, собаки від цього потім все одно божеволіють. Їх все одно стріляти доведеться.
А ось хмари на півночі справді неймовірні.
На мою думку, це була найкраща подорож за весь час. Дідько, я тепер завжди тільки швидкі ганятиму буду! Вся справа, безперечно, в ношах. Ноші – це просто суперріч у дорозі, скажу я вам. Відпрацював свої шість годин, помінявся з напарником, на носилки так ліг, світло пригасив, ремінцями пристебнулося, копитця витягнув, коліна розігнув – ох, дідько, та що ж за краса-то.
Плацкарт! Краще купе.
Взагалі не важко.
Twitter відкрив, перегорнув – якась б**ть, вобла, куди пропав стрєлков – “полковник” гіркін приїхав на фронт зі своєю молодою дружиною” (с) – знову собачки – Twitter закрив. Цілком інший світ. Інший всесвіт. Так, туди потім доведеться повертатися, але зараз усе простіше, приземленіше. Дорога, ніч, соляра, сигарети, ще сто кілометрів, ще триста, ще п’ятсот…
Попереду ще одна машина з українськими номерами. Тягне на лафеті два позашляховики. Два “БМВ Ікс” Четверті. Білі-білі. На фронт, мабуть. Молодець, мужик.
Зупинились. Смикає за ногу, зараза. Штовхає. Розплющуєш очі, відстібаєшся, встаєш. Він одразу падає на ноші, засинає. Цигарка. Охолоджений чай у тримачі. Чорт, як холодно, а! Вітрюган. Дубак. А грубку не можна, без кисню вирубає. Холодної води в пику – ось, за що люблю відрядження, то це за те, що можна вмиватися боржомі – по-багатому, бл**ть! – Знову за кермо. Знову ніч. Знову роздільна. Знову кілометри.
Я точно знаю цю заправку. Я тут був. Багато разів. Ми тут завжди зупиняємось. Заправляємося, їмо, куримо. Head ööd. Пржепрашам, пані, доброго вечора… Ačiū. Labdien. Б**ть.. До біса подробиці – яка це країна?
Пшемишль, Хельм, Жешув. Вже як рідні. Улюблений закуток на вокзалі, улюблене сидіння. Міста, міста, міста. Країни. Шість годин до потяга. Лавочка – хоча б прилягти наполовину, витягнути ноги, ні. Якісь шезлонги, ганчір’яні звідкись. На підлогу рюкзак під голову. Витягнувся. Щастя.
Знову біженці. Все ще біженці. Українська мова. російська мова. Суржик. Але того потоку молодих мам із дітьми, коли одна тягла чотирьох – як своїх, так і сусідських, уже нема. Вже більше літні жінки. Виїжджають. Дозріли залишити свої килими-телевізори. Слава Богу.
Потяг. Шість годин до Варшави Центральної. Базилічок. Журек. Бігус по-старопольськи.
Улюблений столик у закутку Фредеріка Шопена. Є там одне місце таке, за колоною. Де я пишу свої репортажі між рейсами. Якщо пощастить летіти назад літаком. Загубився зараз у часі. Поки писав саме це речення – мало не пропустив свій рейс. Хемінгуей х**в.
Хоум, світ хоум. Ну нарешті. Цигарка на виході – а чорт із ним, шикану сьогодні! – Таксі, ванна. Добре…
Кілька днів ходиш задоволений, як фазан. Прямо розпирає. Світ, ми таку класну справу зробили! Три швидкі! Одну щойно відвіз! Вона вже там, рятує життя! І врятує багато-багато! Ця машина не піде на фронт, з фронту вивозять пікапами, потім перекладають у швидку, яка чекає на другій лінії – і вже вона, на всій швидкості, проводячи реанімаційні заходи – доставляє до шпиталю. Тому саме ця проживе довго. І рятуватиме, рятуватиме, рятуватиме. Не лише воїнів. Швидкі працюють і для цивільних після обстрілу.
Отже, братики, ви врятували сотні життів. Подумайте над цим рядком. Сотні.
Aliexpress, aliexpress.. Життя потрібно прожити так, щоби твої посилки прикордонникам доставляв провідний журналіст України! Вибач, Рома, не зміг утриматися. Дрон прикордонникам доставлено.
Ну, а ми продовжуємо. З необхідних п’ятдесяти шести тисяч на оплату цих трьох машин ми з вами зібрали вже тридцять шість. Потрібно ще двадцять. А ще “Старлінк”. А ще позашляховик. А ще в один “развідбат” є запит на екіпірування – дуже їм сподобалося те, що ми минулого разу з вами відправляли. Кажуть, найкраще.
А ще, а ще, а ще..
Аркадій Бабченко
Банківський переказ:
MTÜ SAB UA Reg.№: 80610178
Estonia, Tallinn, 13620, Punane 15
Coop Pank AS
EE584204278623498908
SWIFT kood/BIC: EKRDEE22
IBAN: EE584204278623498908
Please write in the payment description: ambulance cars for Ukraine
PayPal
https://www.paypal.com/donate/?hosted_button_id=R6GNS95KS2F5E
Або Wise
E-mail: [email protected]
MTÜ SAB UA Reg.№: 80610178
Estonia, Tallinn, 13620, Punane 15.
email: [email protected]
Coop Pank AS
EE584204278623498908
SWIFT kood/BIC: EKRDEE22
IBAN: EE584204278623498908
Please write in the payment description: ambulance cars for Ukraine
Підтримайте журналістів “5 каналу” на передовій.
Дивіться відео за темою:
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на “5 канал” у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
