Надії та побоювання католицьких спільнот країн Балтії

 

 

 

Відколи почалася широкомасштабна війна в Україні, в республіках Балтії витає стурбованість можливою агресією. На думку Архієпископа Ризького, російське вторгнення не можна виключати. Водночас, завдяки підтримці благодійників Церква засіває зерна надії.

Естонія, Латвія та Литва часто сприймаються як тріо, що представляє єдину територіальну одиницю. Водночас, ідеться про різні країни, що помітно навіть на конфесійному рівні. Якщо в Естонії та Латвії католики представлені діаспорою, то Литву можна назвати католицькою країною. В країнах північної Європи, де католики становлять невеликою меншістю, підтримку громадам надає Конференція Католицьких Єпископів Німеччини через організацію «Bonifatiuswerk» (Асоціація святого Боніфатія), яка також охопила своєю діяльністю країни Балтії. Цими днями асоціація запросила групу журналістів відвідати католицькі спільноти в Естонії та Латвії — пише Vatican News.

В Естонії серед 1,3 мільйонів католиків нараховується приблизно 6500, що гуртуються навколо десяти громад. «Це мале стадо, яке однак потрохи зростає», — стверджує Апостольський Адміністратор Естонії єпископ Філіп Жордан. В 2005 році католики Естонії вперше після 70 років отримали свого єпископа. Його попередник Едуард Профіттліч, висвячений 1936 року, був першим єпископом у цьому краю після Реформації. Хоч Естонія займає невелику площу, католикам нелегко брати участь у Святій Месі. Чимало вірних мусять здійснювати кількагодинні подорожі, щоби приступити до Святого Причастя чи поговорити з католицьким священиком.

Католики у Латвії, які становлять приблизно п’яту частину населення, поділяють виклики та тривоги своїх співгромадян. «Війна в Україні становить безпосередню загрозу для нас, адже ми межуємо з Росією», — каже Ризький Архієпископ Збіґнєв Станкевич. Реагуючи на російську агресію проти України, Латвія вирішила відновити призов на військову службу, який був скасований 2007 року.

Через місцеві структури Карітасу Церква допомагає людям у важкому становищі. Одним із таких закладів, який отримує підтримку від «Bonifatiuswerk», є осередок «Вифлеєм», що допомагає залежним від алкоголю чи наркотиків звільнитися від цього лиха. Початковий етап на дорозі визволення відбувається на фермі «Нове життя», яка є власністю архидієцезії і розташована за 30 кілометрів від столиці. Завдяки допомозі благодійників, гостям структури вдалося забезпечити скромні, але гідні умови для життя.

Свій внесок у підтримку надії робить монастир сестер домініканок у Ризі. Як розповіла сестра Ганна, німкеня за походженням, усі три монахині, які мешкають у монастирі, тісно зв’язані з місцевим населенням. Вже багато років вони провадять осередок для потребуючих, розташований поблизу монастиря. Після початку широкомасштабної війни в Україні, сестри регулярно привозять на польсько-український кордон речі першої необхідності, а повертаючись, забирають із собою жінок і дітей біженців, які знаходять початковий притулок і допомогу в їхньому монастирі. Цю діяльність теж фінансує «Bonifatiuswerk».

Перебуваючи в Ризі, наш колега зустрівся також із монахинею-цистерціанкою, родом із Вінничини. Сестра Кароліна, яка вже кілька років звершує монаший подвиг у монастирі в столиці Латвії, залишила короткий коментар із закликом молитися за Україну.

«Україна займає особливе місце в моєму серці і в моїй молитві. Я хочу просити, хто як може, допомогти моєму народу: хто може молитвою, хто може гуманітарно або ще якось —  як Господь підказує кожному серцю».

 

https://credo.pro/2022/10/330443