Написано Слава Україні! Це – Історія для дорослих. Розвінчуємо історичні міфи. Цього разу – українські. Неймовірно поширеною стала історія невідомого походження про кошового отамана війська Запорозького Івана Сірка. Що він характерник, якого кулі не брали. І нібито учасник Тридцятилітньої війни у Європі та облоги Дюнкерка. А у вільний від битв час – викладач Сорбонни. Професор історії.
Здавалося б – а що не так? Славетна сторінка нашої історії, про це у підручниках з історії пишуть! Та он навіть президент у промовах згадує.
Тільки от, найімовірніше усе це – міф. Як він народився, чому не варто його розповсюджувати, а також про реального, а не вигаданого Івана Сірка зараз розповімо.
Не дивно, що у легендах про кошового Сірка присутнє ототожнення його з вовком. Народився він буцімто з зубами. Пішки прийшов на січ. Вовка чи то приручив, чи сам на нього перетворювався.
Це, звісно, легенди. Щодо фактів, то їх вкрай мало. Невідомо ні де, ні коли саме він народився – лише що на початку 17 ст. історик козацтва Дмитро Яворницький стверджує, що походив майбутній кошовий Запоріжжя з Харківщини, і що був він неписьменний. Хоча вірити Яворницькому – знову ж таки звертатися до легенд. Ось наприклад цитата:
“Річка Чортомлик, на якій стояла Сіркова Січ, через те й зветься так, що в ній Сірко убив чорта: той тільки мликнув (мелькнув) догори ногами, коли Сірко луснув його з пістоля”.
Ще одна легенда стосується Сіркового характерництва. “Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали…”, співає народна пісня. Отут легенда, здається, переплітається з істиною.
Як пише уже згадуваний Яворницький: “Він любив подеколи погуляти і добряче випити і під чаркою показати своє козацьке завзяття…”
В історичних документах Іван Сірко як козацький полковник чи не вперше з’являється аж у 1659 р. на козацькій раді, де Юрія Хмельницького було оголошено гетьманом Лівобережної України під протекцією московського царя. Царю присягнув і гетьман, і старшина, зокрема кальницький полковник Іван Сірко, за якого, через його неписьменність, розписався Юрій Хмельницький.
Стоп, минуло уже 11 років як закінчилася та сама Тридцятилітня війна, а викладач Сорбонни Сірко, виявляється, досі неписьменний?
Тобто викладати у Сорбонні неписьменний Сірко навряд чи міг. Але ж воювати у тридцятилітній війні та облягати Дюнкерк міг же? Про це у книжках пишуть і президент України усьому світу розказує?
Теоретично – міг. Але доказів цьому нема. Міф цей з’явився ще в середині 19 ст. з легкої руки історика Миколи Костомарова, друга Тараса Шевченка. Якось він натрапив на французьку книжку такого собі Шевальє про війну козаків проти Польщі, видану в 17 ст.
У присвяті автор додав примітку, в якій підкреслив, що особисто супроводжував 2400 польських вояків, які приєдналися до французького війська під час першої облоги Дюнкерка у 1646 р. Костомаров, який був не лише істориком, а й письменником, одразу з’єднав козаків з тридцятилітньою війною та Дюнкерком – і міф готовий.
Тридцятилітня війна була найбільшим конфліктом на континенті протягом усієї історії нового часу. Якщо коротко переказати суть – протестантські держави воювали проти католицьких.
Крім регулярних армій у війні використовувалася сила-силенна найманців. Зокрема Франції живу силу постачала офіційно і не дуже Річ Посполита. Чи могли серед них бути українські козаки? – могли. Але чи були вони насправді? Далеко не факт. Ні підтвердити, ні спростувати цього наразі ми не можемо – як не шукали історики в архівах, так нічого і не знайшли. Усе що є на цю тему – лист французького посла у Варшаві де Брежі кардиналу Мазаріні:
“Цими днями був у Варшаві один з козацької старшини, полковник Хмельницький, про якого я мав честь писати вашій еміненції. Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, з розумом, гарного виховання, шляхетного походження, сильний у латинській мові. Що стосується служби козаків у Його Величності, то як війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі”
Але на цьому, власне, усе. Польські найманці у Франції виявилися саме польськими найманцями. Помилкове припущення Костомарова, між тим, почало активно поширюватися. А у 1922 р. до нього додалося ще одне. Такий собі Ілько Борщак безапеляційно заявив: саме українські козаки захопили Дюнкерк, а головним серед них був Іван Сірко. Звідки взяв? Бо одним з командирів значиться такий собі Сіро. Ну хто ж це ще може бути, як не наш Сірко?
Справжнє ім’я французького Сірка – Клод Летуф барон де Сіро. Виглядав він ось так. Але міф на відміну від правди поширюється дуже легко. І от уже знаменитий Крип’якевич оповідає про Сірка в Дюнкерку. А далі додаються усе нові подробиці і навіть зринає д’Артаньян.
А що ж реальний Іван Сірко? Як уже згадувалося, у документах він згадується після Тридцятирічної війни. Сірко – такий собі вічний опозиціонер. Типова людина епохи Руїни. У 1654 р., коли Хмельницький з козаками присягали на вірність московському царю, Сірко цього начебто не зробив. Натомість уже через 5 років, коли московія починає війну проти України і гетьмана Виговського, Сірко перекидається на темний бік сили.
Після блискучої перемоги українсько-кримських військ під Конотопом, Сірко пішов походом… на наших союзників у Кримські землі, змусивши кримчаків покинути Виговського і відмовитися від походу на москву. Далі – більше. Сірко зі своїми запорожцями рушає на Київ, щоб з’єднатися там з московитами, а коли йому навперейми виходить інший український полковник – нападає на нього! Потім відбирає у Виговського булаву та клейноди і атакує Чигирин!
московський цар сповна оцінив старання Сірка і звелів відправити йому соболів на 300 карбованців та 200 золотих червінців.
Далі гетьманом стає Юрко Хмельницький і мириться з росіянами. Сірко, як ми уже згадували, цього разу російському царю присягнув.
Зрозумівши, що його надурили, невдовзі Хмельницький-молодший переходить з козаками на бік Польщі. Сірко? Так ненавидить поляків, що розриває і з цим гетьманом.
При цьому всьому Сірко на той момент – навіть не кошовий отаман Запорозької Січі. Який у нього статус, сказати важко, мабуть просто полковник. Але московські підлабузники в Україні радять царю об’єднувати зусилля саме з Сірком. І той це робить. До Сірка (уже кошового) на Січ приїздить з військами стряпчий Косагов. А ще калмики – поневолений московитами монгольський народ. Разом вони здійснюють кілька походів проти кримських татар – щоб не думали об’єднуватися з українцями. А потім – уже проти тих українців, які надумали об’єднуватися з Польщею.
Україна між тим розповловинюється. Московський цар наказує Сіркові об’єднати зусилля з лівобережним гетьманом Брюховецьким. Сірко відмовляється, бо мало провізії та війська.
Брюховецький дивується: “Бачить Бог, що він од мене був ситий; крім інших шляхетних дарів, я дав йому млина й будинок із засіками, і братові його також млина дав. Не відаю, чого він ще хоче, адже безчестя й образи йому від мене нема”.
Ненадовго Сірко відходить від справ. Але щойно в України з’явилася нова надія в особі Петра Дорошенка, як Іван знову показав себе в усій красі. Дорошенко разом з татарами успішно воює проти Польщі на правобережній Україні, а Сірко у цей час – за звичкою іде грабувати кримські поселення.
Сірко, між тим, – за певними, а може й непевними даними Яворницького – ненадовго перебирається на слобідську Україну – на Харківщину, де теж стає полковником. На власні очі побачивши порядки московитських окупантів, нарешті однозначно виступає проти царя. Ненадовго він об’єднується із Петром Дорошенком, але… пізно. Чергова спроба з’єднати Україну і позбутися усіх окупантів провалюється. Тож за кілька років Сірко знову на службі у царя. У 1670 р. він повертається на Січ і вкотре стає кошовим отаманом. Він пише (диктує писарю, бо писати не вміє) лист воєводі Ромодановськом: “Що божою милістю та щастям його царської пресвітлої величності він ходив із запорозькими козаками під турецьке місто Очаків і захопив багато здобичі, худоби, полонив кількох турків, татар, волохів, а все місто спалив”.
Скільки гетьманів і недогетьманів змінилося за наступні роки – важко й перелічити. Сірко з ними то дружив, то воював, постійно змінюючи свою політичну орієнтацію. Кажуть, навіть сам хотів балотуватися у гетьмани, але був схоплений московитами і відправлений у Сибір. Звільнений – не повірите! – на прохання польського короля перед спільною для московитів і поляків турецькою загрозою.
Аж врешті на старості років на нього находить щось на зразок прозріння. Він пише (диктує) листа лівобережному гетьману Самойловичу. Скаржиться на гетьманів після Хмельницького: “Усі ті колишні гетьмани тільки про людське око були щиро зичливі будівничі та опікуни нашої вітчизни, а насправді дбали про себе через свої владолюбні привати й ненаситні жадання”.
І хоч самого Самойловича теж звинувачує у гріхах, але пропонує лівобережним та правобережним гетьманам жити як братам, щоб змножуватися у користях для малоросійської Речі посполитої, себто української республіки.
Значно цікавіша за міфічний Дюнкерк, абсолютно реальна історія з приїздом на Січ Симеона Олексійовича – юнака, який представився запорожцям сином московського царя, який утік через підступи бояр. Сірко начебто йому повірив і прихистив хлопця. Про лжецаревича почули у Москві і відправили на Січ делегацію з вимогою видати самозванця. Утім московських посланців там прийняли, м’яко кажучи, не радо, заявивши, що Січ гостей не видає, а тим більше справжнього царевича. Після гучної пиятики лже-Симеон пішов до послів з шаблею, один з них вихопив пістоля, і тут уже московитів мало не повбивали п’яні козаки. Врешті запорожці відправили до Москви своє посольство і тільки після того, як цар особисто їм наказав видати лжецаревича, Сірко послухався. Лже-Симеона катували, а потім стратили на Червоній площі четвертуванням.
москва до останнього боялася Івана Сірка – як би він із військом Запорозьким чогось не утнув. Боявся його і турецький султан – якось направив на Запоріжжя 13 тисяч яничар, які користуючись пиятикою козаків, зуміли непоміченими увірватися на Січ, але все ж були знищені. Після цього начебто султан написав запорожцям листа, а ті глузливо відповіли – що описав у своїй знаменитій картині Ілля Рєпін.
На старості років Сірко залишив січ, оселився на хуторі і займався пасікою.
Але не здобув спокою навіть після смерті. Його могила збереглася, хоча більшовики й намагалися її знищити, бо хтось назвав його петлюрівцем та ворогом народу. Останки Сірка перенесли через затоплення Каховським водосховищем.
А череп легендарного кошового довго возили по різноманітним інститутам та редакціям.
Що ж – таким був Іван Сірко насправді – талановитим та успішним полководцем, але м’яко кажучи недалеким політиком.
Вигадувати та поширювати міфи про нього – справа невдячна, бо цим ми уподоблюємося до північно–східних сусідів. Та й сміються з україни стороннії люде, як писав Шевченко.
Читайте також: Як “окультист” микола ІІ будував у Львові “рускій мір” – і зазнав повного фіаско
Дивіться відео за темою: російський канібалізм: чи справді по сусідству з українцями живуть людожери
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на “5 канал” у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
