Написано Роздуми над Словом Божим на середу ХХ звичайного тижня, рік ІІ
«Чи око ж твоє лукаве з того, що Я добрий?» Так запитує Той, хто звертає увагу на останніх, тих, що хотіли бути першими. Навіть у духовному значенні перші є останніми, а останні першими. Хто залишає все, щоб працювати у винограднику, як Петро і решта учнів, той отримує велику заплату. Притча повчає, що заплата є даром, пристосованим до кожного, починаючи від тих, хто прийшов останнім.
Виноградник це Божий люд, покликаний приносити плоди Царства, якими є любов до Бога і ближнього. Господь кожної години виходить, щоби кликати нас. Цілий наш день — історія життя кожного і всіх разом — це ніщо інше, як постійний заклик приносити плоди.
Ця притча докорінно нищить логіку власності й претензій: ніхто не може стати власником того, що є чистим даром благодаті. Використовуючи комерційну мову, притча вціляє в наше комерційне розуміння любові.
Ісус наново приносить на землю те, що було «на початку»: спосіб діяння Отця, доброго для всіх своїх дітей, навіть для тих, хто на доброту не заслуговує (пор. Мт 5, 45). Християни, свідомі, що вони спасенні благодаттю (пор. Еф 2, 5), мають у своєму житті відкидати всіляку досаду, зневагу, гнів, крик, злослів’я тощо, мають бути один до одного добрими, взаємно обдаровуватися милосердям, тому що Бог змилосердився над ними у Христі (пор. Еф 4, 31-32).