Написано Ти поруч зі мною — у моєму відчутті незахищеності, яке зробило мене емоційним калікою. Сліди ударів на моєму тілі помітили в роздягальні перед фізкультурою.
Скорботні таємниці
Ця частина Розарію — найважча для мене. Можливо, тому, що мені нелегко стикатися з реальністю. Я боюся правди про себе. Я волію пригладити те, що є, припудрити, заклеїти квітчастими словами.
А тут немає квітів. Є суд, бичування, рани, теренові шипи, жахливий і ганебний тоді хрест. Є біль і смерть у муках. Але все це — заради чогось. Ця правда стоїть мені перед очима , коли я молюся Скорботну частину Розарію.
Із цими таємницями я маю найменше проблем, бо аж надто добре знаю, як пов’язати окремі факти Страстей Христа з конкретними моментами свого життя. Тому мої труднощі переплітаються з переживанням близькості Бога.
Я мушу подолати внутрішній опір, щоб чергові «Радуйся…» не прослизали безроздумно крізь пальці, а стали нагодою придивитися до страждань Ісуса і до своїх слабкостей, нехтування дружиною, криків на дітей, марнування часу перед телевізором, до кривд, які я завдаю собі своїми маленькими щоденними невірностями…
Ці таємниці — це також не раз нагода повернутися в дитинство чи юність і заново побачити свої травми; щоб запросити в них Бога і вчитись у Нього пробачати. Сьогодні випала саме така нагода.
Таємниця 1. Ісуса засуджують на смерть
1990-ті роки. По селах сльози побитих дітей приховують у переконанні, що так можна і навіть треба і в самотності цих хлопців і дівчат — трохи здаля від міського світу, в якому чути крики в багатоповерхівках і хтось іноді відреагує.
Я — один із таких хлопців, а Ти, Ісусе, знаєш мою драму найкраще і знаєш мої болючі місця, які тягнуться від тогочасного досвіду.
Ти поруч зі мною в моєму засудженні на смерть — у моєму почутті безборонності, яке зробило мене емоційним калікою. Ти присутній у моєму паралічі перед зустріччю з тим, хто завдає болю, — чи то фізичного, чи психічного. Ти сам відчув свій параліч у Гетсиманії.
Ти знаєш краще за мене, чому я сьогодні не вмію чувати. Я засинаю, як учні, втікаю від молитви так само, як вони втекли від близькості з Тобою, дивилися на все це так по-земному. А я? Так само.
Я відтворюю схему втечі в сидінні перед екраном, як сиділося довгими годинами в моєму батьківському домі. Я потребую винагороди, але не хочу прийняти її від Тебе, організую її собі сам. Я розчаровуюся, бо шукаю свою цінність не там, де треба. Безпорадно і по-людськи святкую свою пасху, залишаючись ні з чим і далеко від Тебе, який пішов за мене на смерть.
Таємниця 2. Бичування Ісуса Христа
Мел Ґібсон показав те, що найменш промовисте. Мені здавалося, що це ніколи не скінчиться. Так само я думав у віці 9-10 років, коли мої синці побачили в роздягальні перед фізкультурою. Ти був у цьому. Ти добре знав, як це. А сліди ударів, що залишилися на моєму серці, притуляєш до свого.
Ти хочеш, щоб я наслідував Тебе. Я теж цього хочу; але так легко зосереджуюся на своїх ранах, ставлячи себе в центр. Не Тебе. Моя посічена, подекуди пошматована шкіра — важливіша. Я — в центрі, а Ти постійно десь далеко.
Кажуть, що смирення — це бачити себе у правді. А я так легко впадаю в крайнощі, думаючи про себе дуже добре або дуже погано. Ні в одному, ні в другому стані неможливо занурити свої рани у Твої, віддати їх і не дозволяти їм руйнувати мої стосунки з дружиною та дітьми стосунки і з Тобою.
Я, як і учні, — десь поодаль, бо не хочу приймати виклики, боюся болю, геть не наслідую Тебе. Але Ти не обурюєшся. Просто далі страждаєш за мене.
Таємниця 3. Коронування терном
Ти й надалі поруч зі мною. Твоє засудження на смерть має подальші наслідки. З Тебе насміхаються. Насміхаються і завдають болю. Моє засудження на смерть теж мало наслідки. 1990-ті роки закінчуються і починається ХХІ століття. До сьогодні, коли я проїжджаю повз свій ліцей, у мені зринають негативні емоції та спогади.
Вони були немилосердні. Мій наплічник щосили гепав об підвіконня. Так, задля розваги. Коли він врешті-решт розвалився, порозвипалися книжки і його просто кинули на землю, як сміття, я мав відчуття, що нічого не значу, що я — остання ланка у харчовому ланцюжку.
Коли я неправильно відповів на уроці і здійнявся страшний регіт, а вчителька сама не знала, як реагувати, я відчув безсилля — у повному сенсі цього слова. Це тільки уривчасті спогади. Насмішок було багато. Мені регулярно давали зрозуміти, що моє місце в ієрархії — це хлопчик для биття. Моя самооцінка була повністю зруйнована.
Ти теж, на людський погляд, із терновим вінцем на голові, був руїною, але Ти знав мету. Ти знав, для чого це все. Покажи мені, для чого я став для себе руїною і для чого Ти сьогодні мене відбудовуєш. Ти знаєш мету і знаєш мою місію. Провадь мене.
Таємниця 4. Хресна дорога
І Ти провадиш. Оскільки Ти знаєш напрямок і мету, то йдеш. Ти знаєш, що Голгота — не моє улюблене місце, але Ти послідовний. Дякую Тобі за це.
Ця таємниця є молебном. У скількох Хресних дорогах я брав участь? Не порахую. Чи йшов я в них за Тобою, чи, швидше, просто хотів поводитися як годиться й «поставити галочку»? Безсумнівно, друге — частіше.
Але, попри все, це був і є один із проявів Твоєї присутності в моїх поранених днях. Іноді це була чиста традиція (бо як це так — не піти у Великий Піст?). Але коли я переживаю драми, нерозуміння, насильство, то нагадую собі, що Ти вперто сходив на цю гору.
Ти уперто несеш хрест крізь мою буденність. Коли я впадаю в лінощі чи обжерливість, то знаю, що маю встати. Коли дружина приходить із турботою і допомогою, я маю її прийняти, навіть якщо хочу довести всьому світові, що сам умію опанувати емоції. Коли мене несправедливо прибивають цвяхами обмови чи насмішок, я не повинен проклинати чи замикатися в собі.
Дякую, що Ти несеш свій хрест крізь мої дні. Дякую, що несеш мої помилки і даєш можливість їх виправити. Допоможи мені не втікати з хресної дороги і бачити її мету.
Таємниця 5. Смерть Ісуса на хресті
Місію виконано. Багато хто скаже, що така мета — це якась помилка. Мені така мета відповідає, хоча я часто відвертаюся від хреста. Я боюся його конкретики. Твій хрест дуже земний, бо, врешті-решт, він вбитий у землю, але водночас спрямований до Отця.
Це міст для мене. Однак я б хотів спочатку насолодитися світом, відкинути стриманість і віддатися гріхам, розраховуючи потім на милосердя. Ну бо доброму розбійникові ж це вдалося…
Ти знаєш моє підступне серце. Ти найкраще знаєш, як я вмію сам себе дурити. А попри це Ти дозволив себе убити заради мене. Ти зазнав життєдайної смерті, завдяки якій я сьогодні врятований.
Допоможи мені щоденно вмирати заради святості. Дай мені серце дитини, завдяки якому, коли ми зустрінемося віч-на-віч, я не просто лише скажу «дякую», а кинуся Тобі на шию і довго-довго так Тебе обійматиму.