Написано 
Свято Покрову Пресвятої Богородиці більшість Православних Церков світу святкують 1 жовтня; а ті, що дотримуються Юліанського календаря, — 14 жовтня (із 13-денним запізненням).
Це свято — одне з найбільш шанованих в Україні, чи не з часів прийняття християнства. Водночас у Церкві грецькій воно було забуте майже тисячоліття. Чому так сталось і як цим скористалися росіяни — у матеріалі Едуарда Бердника на РІСУ.
Свято Покрову є для нас, слов’ян, особливим. Прилучились ми найперше до його «створення», а пізніше й зберегли святкування «Покрови», коли серед самих греків воно було викреслене з літургійних книг.
Участь наша у створенні свята була скоріше випадковою, оповитою легендами, і полягала вона в поразці слов’янського язичницького війська під час спроби штурму Царгорода в 866 (за іншою версією у 860) році. Поразка ця сталась на водах біля «Богородичної» Влахернської церкви, а тому Константинопольський патріарх Фотій пов’язав порятунок Константинополя з Богородицею, яка, немов любляча Матір, огорнула Константинополь, покриваючи та захищаючи його. Цей образ «Покрову-захисту» пов’язувався не тільки з самою Божою Матір’ю, але й присутністю у Влахернській церкві Її ризи. Подія порятунку сама по собі не викликала появу свята «Покрови», але поширила уявлення про Влахернську церкву як місце, де можна знайти прихисток під покровом Ризи Богородиці.
Свято ж Покрову запроваджує, за однією з найвірогідніших версій, Константинопольский патріарх Євтимій на початку Х століття. Сталося це в часи, коли Візантійська імперія зазнавала дошкульних воєнних поразок, однією з яких став напад русів під проводом князя Олега на Царгород у 907 році. Імператору Леву Мудрому довелось відкупитися від Олега, опис чого маємо в Повісті врем’яних літ.
Причину дошкульних воєнних принижень містяни пов’язували і з самим імператором — а точніше, з тим, що, мовляв, Бог відвернувся від краю через неблагочестиву поведінку Лева, який, поховавши трьох дружин, узяв четвертий церковний шлюб. За тодішніми церковними правилами, четвертий шлюб був заборонений; а тому, щоб досягти своєї мети, імператор навіть скинув з уряду гарячого противника шлюбу — патріарха Миколу та поставив на його місце Євтимія, який шлюб затвердив.
У ці буремні часи почала ширитись чутка, що міський юродивий на ім’я Андрій на одному з молитовних чувань у Влахернській церкві побачив Божу Матір, яка зі сльозами ввійшла до храму в супроводі Йоана Богослова, Йоана Предтечі та багатьох святих і, підійшовши до вівтаря, усильно молилась за народ і простягла над ним свій омофор.
Поголос про це видіння ширився і увагу на нього звернув Патріарх Євтимій, який в пам’ять про це видіння й те, що Богородиця не полишає свого народу, і запровадив окреме церковне свято Покрову Пресвятої Богородиці. Бачити торжественне святкування нового Царгородського свята могли й русичі, які після повторної облоги Царгороду в 911 році уклали мирний договір з імператором та відрядили до міста власну делегацію.
По смерті імператора Лева й повернення на патріаршество Миколи в 912 році нововведений празник перестають святкувати з пишнотою і невдовзі він занепадає, а згадки про нього у візантійців зникають. Але встигає це свято прийняти від Царгороду церква Болгарська, а від них уже й Русь.
Вага цього свята на Русі більшала, як виглядає, поступово. З доби після монгольської навали, кінця XIII-XIV століть, маємо численні свідчення про святкування празника Покрову. А до XVII століття свято це починають пов’язувати в українських переданнях з опікою Богородиці під час монгольської навали. В контексті Покрову Богородиці як військового заступництва стало це свято важливим і для козацтва: на Січі була Покровська церква, і в день Покрову Богородиці було прийнято влаштовувати козацьку Раду.
Свято це набуло серед слов’ян такої ваги, що його, вже повторно, прийняли від нас у XIX столітті греки. В Греції ж свято Покрову стало загально шанованим та національним лише внаслідок ІІ Світової війни. Причиною стало те, що греки пов’язали свої перемоги на фронті з особливою опікою Богородиці. Свято Покрову навіть перенесли з 1 на 28 жовтня — день, коли 1940 року греки сказали своє «Ні» Муссоліні та вступили у війну на боці антигітлерівської коаліції. Тому тепер 28 жовтня є водночас і національним святом, яке так і називається — «Ні», й днем святкування Покрова Пресвятої Богородиці.
Щоправда, за поширеною у греків думкою, це свято вони у себе не відновили, а прийняли від росіян, адже й запровадив свято Покрови, за цією ж думкою, суздальский князь Андрій Юрійович, прозваний росіянами «Боголюбським». Припущення це виникло лише на початку XX століття, а широку популярність здобуло в російській історіографії за совєцьких часів та підтримується на офіційному рівні й досі, хоча наукові підстави для такого припущення дуже хиткі. За словами українського історика Володимира Александровича, прив’язка запровадження покровського культу до Суздаля є скоріше політичним російським міфом, завдяки якому підкреслено важливість суздальского князя як засновника та будівничого московської держави в політичному й церковному вимірах, аніж базована на історичних джерелах.
Свято ж Покрову не лише мало Київ центром свого розповсюдження на Русі, але й значно більшого значення набуло в Україні, ніж у Московії-Росії. Бачимо це і по тому, що в Україні, на відміну від Росії, Покров Богородиці є не лише церковним, але й державним святом захисника і захисниці України.
Богослов’я свята Покрову Богородиці, виражене в літургійних текстах, якнайкраще пасує до дня Захисника, адже це свято оспівує як головну зброю довіру до Бога, який не полишає свій народ у моменти слабкості й найтяжчих випробувань.
Цікаво знати. Омофор — єпископський одяг у вигляді шалика, який надягається довкола шиї. Слово це в рідкісних випадках було взаємозамінним зі словом «мафорій», яким у греків називалась жіноча шаль. Коли мафорій Богородиці називають омофором, підкреслюється значення Божої Матері як верховного єпископа міста Константинополя, адже саме слово «єпископ означає» захисник. Навіть слова «Покров» і «Єпископ» близькі грецькою мовою за своїм звучанням.