Написано Слава Україні! Це – Історія для дорослих. Поговоримо про вірного сатрапа московської імперії – Олександра Суворова, якого так любить путін. У промові про визнання ДНР-ЛНР він з награним пафосом обурювався знесенням пам’ятника генералісимусу в Україні.
Путлер сказав – і його посіпаки теж кинулись чимдуж любити Суворова. Навіть захотіли його канонізувати! На росії пропозицію до рпц надіслав міністр оборони шойгу
А хто ще любив Суворова? Та Сталін! Так, кривавий фюрер більшовиків дуже шанував царського сатрапа, і запровадив на його честь орден. І ще кіно наказав зняти – у 1940-му році, як тільки Польщу із Гітлером поділив. Із такими знущальними словами: “Коротко кажучи, ми їх побили. Дамо полякам опам’ятатись? Помилуй Боже, не дамо. А тому – продовжуємо удар. Відпочинок малий – і вперед! Варшава – на носі!”
Чи такий вже святий цей “герой Варшави” Суворов – і чи потрібні нам його пам’ятники в Україні?
Тож – Суворов, Алєксандр Васільєвіч, якого росіяни незмінно величають “великий полководець, який не програв жодної битви”. Володар всіх орденів і найвищого військового звання імперії – генералісимус. Крім нього генералісимусами на Москві були тільки царські фаворити – Олександр Меншиков у Петра 1–го і герцог Антон Брауншвейзький у Анни Іоанівни. І Сталін – теж генералісимус, єдиний в СРСР. Той був сам у себе фаворит.
За офіційною версією, Суворов походив із давнього шведського роду Юди Сувора, який перебрався до Московії за царювання першого Романова – Міхаіла Фьодоровіча, у 17-му столітті. Але татарські історики кажуть інше. Що татарською “сувор” означає “вершник”, і таких вершників на Москві було тьма-тьмуща ще з часів Золотої Орди. А засновник роду – служилий татарин Горяін Суворов, згадуваний у документах ще 15-го століття.
Усякої брехні про Суворова – багато. Наприклад, що він не програв жодного бою. Ну, бою може не програв – але провалив цілу операцію – так званий Швейцарський похід проти військ революційної Франції. Тоді всі монархи Європи об’єднались, щоб придушити “паризький майдан”. Суворову доручили вибити французів з Гельветичної республіки – так тоді називалась Швейцарія – силами двох російсько-австрійських корпусів. Він спланував складнющу операцію – удар з двох боків, оточення і розгром противника. Завів один корпус високо в гори – але даремно, бо революціонери і швейцарська тероборона тим часом розбили його другий корпус, і оточити нікого не вдалося. Все пішло трошки не за планом. Суворов сам опинився в оточенні і мусив кинути всю артилерію і втікати з гір до дружньої Австрії, буквально спускаючись на дупі по снігу.
Швейцарії Суворов не захопив, французьку революцію не придушив, втратив половину армії – але за попередні заслуги був нагороджений званням генералісимуса. Які заслуги? Наприклад, північну Італію від революціонерів він таки зачистив, за що отримав титул князя Італійського.
А до того – переміг турків у цілій серії битв. За одну з них – на річці Римнік у 1789-му році – отримав титул графа Римнікського. Про цю перемогу є байка. Мовляв, після битви штабіст питає Суворова: скільки писати вбитих ворогів? Полководець мужньо відповів: пиши побільше, чого їх, турків, жаліти? Ці “безжальні” цифри попадали в офіційні документи і підручники, і тому росіяни досі упевнені: хто-хто – а Суворов точно умів бити не числом, а умінням.
Туреччина на той момент була уже не тим грізним агресором, як сто років раніше, у часи Сулеймана Пишного і Роксолани. Турки уже не штурмували Відень – а самі оборонялись від зажерливих сусідів. Газети невдовзі назвуть імперію “хворою людиною Європи”, і це звання османи пронесуть ледве не усе 19-те століття. Наполеон у ті часи жартував: турки – як барабан, про них чути – лише коли їх б’ють.
Тому війни з турками були потрібні лише московитам – бо дозволяли віджати нові колонії. А ще – українцям, запевняє путлєр! Мовляв, ми маємо бути вдячні Суворову – наприклад, за Очаків!
Є така прикмета: якщо путін відкриває рот – значить бреше. Так і тут: Суворов справді штурмував Очаків – але так і не взяв. Це до слова про те, що він не програв жодної битви. Взяття Очакова – заслуга німця на російській службі Івана Меллера і кошового отамана Сидора Білого.
А до цього – Очаків не раз брали штурмом козаки Богдана Глинського, Остафія Дашкевича та Івана Сірка – і що? А заснували його ще за часів Київської Русі під назвою Дашків, а укріпили при литовсько-руському князі Вітовті – і що? Він тепер литовський? Чи може турецький – бо ті ним володіли наступні 300 років? Це що, дає комусь право перекроювати сучасні кордони і порушувати договори?
Але у досьє Суворова був не тільки Римнік, Очаків чи Ізмаїл – ще одна фортеця в Україні, взята росіянами за підтримки колишніх запорожців Сидора Білого. Перші укріплення були взяті саме нашими козаками, і завдяки ним до міста увірвалися гренадери Михайла Кутузова. А Суворов потім наказав вирізати увесь турецький гарнізон – як полонених солдатів, так і їхніх жінок і дітей. Всього до 10 тисяч осіб.
Чому? Бо “великий полководець” Суворов був ще й видатним карателем. Воював не тільки з регулярними військами турків і французів, а й придушував повстання: польські, українські, татарські, ногайські – і російські. Такий собі борець з революціями.
Свої перші самостійні операції “великий полководець” провів проти українських гайдамаків – і польської Барської конфедерації у 1769-му. Остання – це повстанське об’єднання шляхтичів у місті Бар на Поділлі. Вони були невдоволені тим, що цариця Катерина ІІ змусила польського короля зрівняти в правах католиків та православних. Тож шляхта кинулась різати російських маріонеток у владі – і самих православних. Українці у відповідь підняли повстання. Під цей шумок Суворову наказали ввести війська. Суворовські карателі, які начебто прийшли захищати православних, спочатку вдарили у спину гайдамакам і підступно захопили їхніх вождів – Максима Залізняка та Івана Гонту. Останнього ще й віддали на розправу полякам. Потім взялися і за них – за два роки розбили партизанські загони шляхтичів, і взяли стару столицю – Краків. Саме завдяки Суворову стався перший поділ Польщі.
Чверть століття пізніше стався другий поділ Польщі – Московія знову ввела війська, але вже на допомогу не королю, а новій шляхетській конфедерації. Коли ж ветеран американської революції генерал Тадеуш Костюшко підняв повстання проти окупантів – проти нього кинули вже досвідченого карателя, Суворова.
Суворовська “перемога” у Варшаві стала відома на всю Європу. Бо московити, зайнявши передмістя столиці, влаштували там тотальну різанину місцевого населення – таку собі Бучу із 20-ма тисячами убитих. Коли польська делегація прибула на переговори – Суворов спеціально її прийняв серед тіл убитих.
Варшава здалась – за обіцянку пощадити решту городян. Хід цієї “спецоперації” з жахливими подробицями описала вся європейська преса.
А от про придушення повстання Омеляна Пугачова в Західному Сибіру і на Поволжі західна преса не писала. А Суворов і там відзначився – добивав залишки повсталих і самого Пугачова полонив. І віз його через пів світу до Москви у залізній клітці, в якій не можна було випростатися, на дику для тих часів страту – четвертування.
Не писала преса і про першу в історії Московії депортацію – християн з Криму – в степи Приазов’я. Це теж зробив Суворов – начебто заради захисту їх від татар. Кажуть, до половини “врятованих” там у степах і загинули. Зате ті, хто вижив – заснували Маріуполь.
У Криму Суворов спочатку вів гібридну війну проти татарських повстанців, а потім ще й головою окупаційної адміністрації трохи побув. І в Фінляндії та Придністров’ї теж покомандував. Тирасполь заснував, тому його люблять у гібридній псевдореспубліці ПМР.
А ще побував на Кубані – придушував повстання кочовиків–ногайців. У 1783–му Суворову наказали депортувати всю ногайську орду геть – за Волгу і Урал. Кочівники почали опиратися – а полководець заходився їх просто фізично винищувати. Тут теж “переміг”. Близько 500 тисяч ногаїв було убито, ще до мільйона – втекло до Туреччини. Такий собі геноцид 18-го століття. Остаточне вирішення ногайського питання по–суворовськи.
Тож і не дивно, що культ Суворова почав насаджувати Сталін – як то кажуть, свій свого здалека бачить. Пам’ятники царському карателю почали з’являтись по всьому союзу, і творчо поєднувались з іншими радянськими культами.
Село Тиманівка. Тут 150 років тому жив генералісимус суворов. У день перемоги 9 травня 1948 року вінничани відкрили пам’ятник російському полководцеві. І путлєр цю традицію продовжує. Назвав на честь Суворова атомний підводний човен. Якого, правда, нема. На жаль, ще ні – підводного Суворова ще просто не добудували. А якщо добудують – то він теж зможе стріляти ракетами по Україні. Тому пішов цей генералісимус – услід за російським кораблем!
Все буде Україна!
Читайти також: Війна між комуністами і… комуністами: як перемогти у прог(с)раній війні, не привертаючи увагу санітарів
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на “5 канал” у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
