Написано Питання: Іноді людина після сповіді не відчуває полегшення. Що зробити, щоб жаль за гріхи був щирим?
Відповідає о. Сергій Хитрий, проректор Інституту Богословських Наук Непорочної Діви Марії (Городок).
Таїнство Сповіді не передбачає емоційного відчуття полегшення. У сповіді йдеться про відпущення гріхів. Емоційно люди переживають це по-різному. Але до таїнства не можна підходити лише на емоційному рівні. До Таїнства Сповіді ми підходимо з вірою, а віра — це не емоції. Ми віримо в те, що Господь у цьому таїнстві відпускає гріхи. Навіть якщо я не відчуваю полегшення, сповідь є дійсною, якщо виконана правильно.
Якщо добре зробити іспит совісті перед сповіддю, свідомо підійти до того, скільки зла я зробив, то природно стає прикро, що я це все вчинив; я шкодую і каюся. Але прикро не емоційно. Емоції не обов’язково свідчать, що людина жаліє за гріхи. Іноді людина може плакати — це такий емоційний стан, — а за п’ять хвилин уже посміхатися. Емоції — це нетривкий фундамент, на ньому не можна будувати. Фундаментом має бути віра.
Іноді людина йде на сповідь не тому, що образила Бога, а щоб отримати емоційне полегшення; її мотивація — щоб стало легше. Якщо я щиро визнав гріхи, то не звертаю увагу на «полегшення». Воно може бути, але не обов’язково; це недосконалий жаль за гріхи. Після таїнства може стати легше — але не я головний у цьому, а Ісус Христос, який мене любить. Я маю приступати до сповіді з любові до Нього, ось це має бути моєю мотивацією. Тому, навіть якщо я не відчуваю полегшення, то приймаю вірою, що Господь Бог відпустив мені гріхи.
Ще одна причина: людина не відчуває «полегшення», бо сама собі не пробачила. Бог її простив, а вона собі простити не може і постійно думками повертається до цього гріха. Бо рана дуже глибока, а людина не впускає глибоко в себе Боже милосердя, хоча дуже цього потребує. Наприклад, дуже часто жінки, які зробили аборт, можуть сповідатися з цього гріха на кожній сповіді впродовж багатьох років. Це не означає, що Бог не простив цей гріх, — Він простив на першій щирій сповіді. Але рана від гріха така глибока, що досі болить. У такому разі людині треба молитися про більшу довіру до Бога, щоб повірити, що Боже милосердя нескінченно більше за найбільший людський гріх.
Проблема в тому, що людина зосереджена на своєму гріху, а не на Божому милосерді. Забагато уваги приділяє своєму гріхові — це одна крайність.
Інша крайність — не звертати увагу на гріхи, тільки на Боже милосердя. Цей гріх називається «зухвальство» — коли я зухвало надіюся на Боже милосердя: «хоч би що я зробив, Бог і так простить». Так, Бог простить, — але якщо покаєшся щиро! Якщо немає покаяння — немає прощення.
Але немає такого гріха, якого Бог не простить, якщо людина в ньому щиро кається. Тому до сповіді важливо підходити з перспективи віри: вірити в Боже милосердя, Божу любов, у Боже прощення.
Повністю розмову з о. Сергієм Хитрим можна подивитися тут.
Читайте також:
У кого сповідаються єпископи?
Коли сповідь стає святотатською