Написано У день державного свята тих, хто відвойовує сьогодні наші землі у загарбників, бореться за Україну та саме її майбуття, єпископ Віталій Кривицький, голова Комісії «Церква-держава» при Конференції єпископату РКЦ в Україні, ділиться своїми роздумами.
На прохання CREDO, ординарій Київсько-Житомирський не тільки привітав усіх із цим святом, а ще й розповів про своє бачення нашого спільного захисту одні для одних.
— У мирний час ми можемо просто відзначати свято захисників і захисниць нашої держави; але цього року це день особливий, і ми підкреслюємо значення Захисників для нашої Батьківщини.
Цього року мені найближчим до серця виявився образ ангела-хранителя. Інколи люди називають наших захисників «ангелами» — хоча теологічно це неправильно, вони не є духами, вони люди, як і кожен із нас. Але важлива сама позиція охоронця, захисника, хранителя, місія охоронця; того, без кого наше життя не може бути мирним, спокійним; більше того — воно не може бути у безпеці. Й сьогодні ми наших захисників-охоронців сприймаємо саме як тих «ангелів-хранителів», тільки з однією відмінністю: ангели Божі бережуть наше вічне життя, а наші захисники і захисниці оберігають наше життя земне, наше сьогодення.
Бережуть, бо ми ще маємо що зробити в цьому світі! Якщо Господь через їхнє служіння дає нам ще один день прожити, то ми згадуємо слова св. Петра, який казав: «Довготерпіння Бога вважайте за спасенне». А той час, який нам даний завдяки нашим захисникам, ми приймаємо як час для нових викликів, нових завдань, що стоять перед нами. Нові завдання, які ми маємо виконати, щоб разом дійти до небесного щастя.
Сьогодні ми не тільки підкреслюємо значення наших захисників; сьогодні ми всі з піднесеними вгору руками молимося за них. Ми звертаємося до Всемогутнього Бога, щоб Він охороняв їх, кожного і кожну, і щоб усі кулі, всі нещастя обминали їх. Ми сьогодні не лише молимося, але й піст цієї п’ятниці — суворий піст — жертвуємо за них, просячи в Господа про сили для них, про витривалість для них. Просимо, щоб вони повернулися додому неушкодженими, як фізично, так і психічно. А якщо матимуть якісь поранення, будь-які, — щоб Господь якнайшвидше загоїв кожну рану.
Взиваємо до Бога за них, і робимо це з великою вдячністю за кожного і кожну, хто своє здоров’я, свій час, свої сили і навіть саме життя сьогодні віддає, посвячує за своїх ближніх — за кожного з нас. Із великою вдячністю, з великою молитвою, ми їх щиро благословляємо.
Я завжди нагадую, що людей не можна називати ангелами, бо ми люди, — але, справді, сьогодні ми «захисники наших захисників» у цій молитві. А вони — наші «ангели», бережуть наше життя на землі.