Написано 
«Папа говорить про мир, але…» Техніка применшування слів Папи до принагідних закликів.
Роздуми Редакційного директора Дикастерію в справах комунікації Андреа Торньєллі надає Vatican News — Радіо Ватикану.
«Папа висловлюється про переозброєння, але… Папа поводиться як Папа, але… Папа не може не говорити те, що каже, але…» Завжди є якесь «але», яке в багатьох коментарях, що вносять сум’яття, супроводжує недвозначне «ні» війні, висловлене Папою, щоб контекстуалізувати і послабити його. Не маючи змоги інтерпретувати в бажаному для себе ключі слова Єпископа Рима, не маючи змоги «нагнути» їх на підтримку гонки озброєнь, пришвидшеної внаслідок агресивної війни, яку Путін розв’язав проти України, — елегантно дистанціюються від них, кажучи: мовляв, Папа може говорити тільки те, що каже, але рішення залишаються за політикою. А політика західних урядів приймає рішення збільшити вже й так великі мільярди видатків на нові й дедалі вишуканіші види озброєння. Мільярди, яких не знаходять для підтримки сімей, на охорону здоров’я, працевлаштування, прийняття, на боротьбу з бідністю й голодом.
Війна — це авантюра, що не має вороття, як повторює Папа Франциск за своїми безпосередніми попередниками, особливо за святим Йоаном Павлом ІІ. Також і слова Папи Войтили, сказані з приводу двох війн в Іраку та війни на Балканах, були «контекстуалізовані» та «применшувані», зокрема і всередині Церкви. Папа, який на початку понтифікату просив «не боятися», відчиняючи «двері для Христа», в 2003 році надаремно благав трьох західних правителів, які збиралися скинути режим Саддама Хусейна, просячи їх зупинитися. Чи хтось, через майже двадцять років, може заперечити, що голос проти війни цього Папи був не лише пророчим, але й пройнятий глибоким політичним реалізмом? Вистачить поглянути на руїни багатостраждального Іраку, який надовго перетворився в накопичення всілякого роду тероризму, щоби зрозуміти, до якої міри далекоглядним був заклик святого Папи-поляка.
Сьогодні відбувається те ж саме. З Папою, який не піддається неминучості війни — тупиковому тунелю, що представлений насильством, викривленою логікою переозброєння, теорією стримування, яка наситила світ такою кількістю ядерної зброї, аж може кілька разів знищити все людство.
«Мене охопило почуття сорому, — сказав Папа Франциск кілька днів тому, — коли я прочитав, що група країн зобов’язалися витрачати два відсотки ВВП на придбання зброї як відповідь на події, що відбуваються тепер. Це божевілля! Справжньою відповіддю не є додаткова зброя, додаткові санкції, нові політично-військові союзи, а інший підхід, інший спосіб управління глобалізованим світом: не вищиряючи зуби, як тепер, а по-іншому налагоджуючи міжнародні стосунки. Модель піклування, дякувати Богові, вже здійснюється; але, на жаль, ще досі підпорядковується моделі економічно-технократично-військової могутності».
«Ні війні» Папи Франциска, радикальне й переконане «ні», не має нічого спільного з так званою нейтральністю. Його не можна представляти як позицію певної сторони чи як позицію, мотивовану політично-дипломатичними обрахунками. В цій війні є агресори і є ті, хто зазнав нападу. Є той, хто атакував і вторгся, вбиваючи беззбройних цивільних, лицемірно маскуючи конфлікт макіяжем «спеціальної військової операції», і є той, хто мужньо обороняється, воюючи за свою землю. Наступник святого Петра не раз сказав це ясними словами, засуджуючи — без «якщо» і без «але» — вторгнення та завдавання страждань Україні, яке триває вже понад місяць. Це, однак, не означає «благословляти» пришвидшення гонки переозброєння, що розпочалася вже давніше, беручи до уваги той факт, що європейські країни збільшили воєнні видатки на 24,5%, починаючи від 2016 року. Бо Папа не є «капеланом Заходу» і повторює, що стати сьогодні на правильну сторону історії означає бути проти війни, шукаючи миру, нічого не залишивши не випробуваним. Очевидно, Катехизм Католицької Церкви передбачає право на законний захист. Але він також перераховує умови, вказуючи на те, що застосування зброї не повинно викликати лих і безладу, більших від тих, які потрібно усунути, а також нагадує, що при оцінці цієї умови серйозним аргументом є «могутність сучасних засобів ураження». Чи може хтось заперечити, що сьогодні людство стоїть на краю прірви через ескалацію конфлікту та силу «сучасних засобів ураження»?
«Війна, — сказав Папа Франциск під час молитви “Ангел Господній” минулої неділі, — не може бути чимось неминучим: ми не повинні звикати до війни! Ми повинні перетворити сьогоднішнє обурення на завтрашнє зобов’язання. Бо якщо з цієї історії ми вийдемо такими самими, якими були доти, то всі ми, певним чином, будемо винними. Перед лицем небезпеки самознищення людство повинно усвідомити, що настав час скасувати війну, стерти її з людської історії, перш ніж вона викреслить з історії людину».
Отож, потрібно серйозно сприйняти волання, повторюваний заклик Папи: він є заохоченням до політиків замислитися над цим і взяти на себе зобов’язання щодо цього. Є потреба в рішучій політиці та креативній дипломатії заради досягнення миру, щоб не залишити нічого не спробуваним, щоб зупинити збочений вир, який уже кілька тижнів гасить сподівання на екологічний перехід, повертаючи нові енергії великому бізнесові торгівлі та контрабанди зброї. Вітер війни, який повертає назад стрілки годинника історії, перекидає нас назад в епоху, про яку ми сподівалися, що вона остаточно похована після падіння Берлінської стіни.
https://credo.pro/2022/03/316041