5 способів відповісти на Таїнство любові Христа

Приватні об’явлення Ісуса святій Маргариті Марії Алякок мали виразно євхаристійний характер. Два з трьох головних об’явлень вона отримала під час адорації Пресвятих Дарів, а ще одне — коли готувалася до Святого Причастя.

Відданість Пресвятому Серцю Ісуса — це відданість Таємниці людської та божественної любові Христа, що спонукала Його принести у жертву свої Тіло і Кров на Голгофі та знову й знову жертвувати їх нам на вівтарі.

Під час останнього об’явлення святій Маргариті Марії, яке відбулося перед урочистістю Тіла Христового, Ісус чітко вказав на зв’язок між своїм Пресвятим Серцем та Євхаристією. Вказуючи на своє Серце, охоплене полум’ям та увінчане терням, Він сказав: «Подивися на Серце, яке так сильно любило людей, що не пожаліло нічого, виснажуючи і поглинаючи себе для свідчення своєї любові. У відповідь Я отримую від більшості лише невдячність, нешанобливість та святотатство, а також холодність і презирство, з яким вони ставляться до Мене у цьому Таїнстві любові. Але найбільш гостро Я відчуваю, коли серця, присвячені Мені, ставляться до Мене таким чином».

Ісус пов’язує своє любляче Серце з нашою відповіддю Йому у Таїнстві любові, тобто Євхаристії. Він відверто шкодує, що Його самовіддана любов залишається нерозділеною. Він нічого не шкодував, щоб показати, як сильно Він нас любить: прийняв нашу природу, терпляче ставився до нас як до Його створінь, дозволив нам переслідувати, катувати і розіп’яти Його, а потім зайшов так далеко, що дав нам себе під видом хліба і вина як духовну поживу. Він каже, що у відповідь отримує від більшості людей, включно зі священниками та богопосвяченими особами, невдячність, нешанобливість, святотатство, холодність і зневагу.

Такі слова мають вражати кожного, хто справді любить Господа. Але вони також забезпечують нам шлях компенсації та любові. Слова, які дає нам Ісус, розкривають те, що Він хотів би бачити від нас у нашому євхаристійному єднанні, а саме — протилежне тому, що Він оплакує, і що повинно стати наріжним каменем євхаристійного відродження.

Замість невдячності ми повинні підходити до євхаристійного Ісуса з невпинною подякою; замість нешанобливості — з великим благоговінням; замість святотатства — з душами чистими і освяченими; замість холодності — з палкою любов’ю; замість зневаги — сповненими хвали.

Розглянемо кожну з цих духовних цінностей окремо.

Вдячність. Ми ніколи не зможемо достатньою мірою подякувати Господу за те, що Він упокорився, щоби стати нашою поживою і завжди залишатися з нами у Євхаристії. Одного разу Ісус зцілив десять прокажених, але лише один повернувся, щоби Йому подякувати (Лк 17, 11-19). Євхаристія — це набагато більше, ніж чудодійне зцілення від найнеприємнішої та найвиснажливої недуги у світі.

Як ми можемо подякувати Йому за цей дар любові? По-перше, ми повинні не сприймати його як належне, а приходити приймати Його якомога частіше і якнайкраще, ходячи на Месу не тільки тоді, коли ми зобов’язані, а тому, що ми цього хочемо. Коли ми приймаємо Його, ми повинні дякувати Йому одразу після того, як приступимо до Причастя, і деякий час після Меси. Якщо спортсмени, що перемагають у чемпіонаті, можуть, виступаючи на телебаченні, дякувати Господу за земний вінець, наскільки ж більше ми повинні дякувати Ісусу за Його вічний дар? Так само, вдячні за Його присутність, ми повинні приходити до Нього у молитві, особливо в Євхаристійній адорації, де нас чекає вічний Син Божий.

 

Благоговіння. Ми живемо у невимушену й нешанобливу епоху, що виявляється у наших жестах, одязі, рекламі, політичному дискурсі, лексиці та загальній секуляризації. Ця нешанобливість вплинула й на Літургію, що можна побачити, наприклад, у баналізації богослужіння, сакрального мистецтва, музики, постави, одягу та загального ставлення.

Господь заслуговує і бажає благоговіння, яке є плодом гарячої віри та любові. Ми можемо показати це тим, як ми готуємося до Літургії, як ми стаємо на коліна, як ми одягаємось, як ми говоримо з Ним і про нього, особливо в Євхаристії, як ми надаємо Йому пріоритет і бажаємо залишатися у Його присутності. Ми повинні поводитися як люди, що усвідомлюють, що вони перебувають у Божій присутності.

 

Святість. У світі так багато випадків осквернення Святого Причастя: сатаністи крадуть Гостії, вандали пошкоджують Дарохранительниці, Євхаристійну адорацію висміюють як «поклоніння печиву», а Дарохранительницю називають «хлібницею». Існують політики, що називають себе католиками, але при цьому відкрито підтримують явні тяжкі гріхи — як-от убивство невинних людей в утробі матері або фальшиве розуміння сім’ї — і при цьому наважуються наблизитися до Господа. Є католики, що приступають до Причастя без сакраментального відпущення гріхів, добровільно пропускаючи Месу, тримаючи ненависть у серці, або ведучи спосіб життя, що явно суперечить Євангелію.

Євхаристія — це не пожива для святих, а ліки для грішників, але грішники, які вчинили тяжкі гріхи, повинні спочатку прийти до Ісуса у Таїнстві покаяння, яке Він встановив, щоби очиститися від них та відновити у собі благодать, перш ніж прийняти Його у Святому Причасті. Не дай Боже нам будь-коли негідно прийняти Ісуса в Євхаристії!

 

Любов. Є люди, що відвідують або відправляють Месу, виконуючи це, як сухий обов’язок: без ентузіазму, радості та пристрасті. Найсвятіше Серце Ісуса палає любов’ю до нас; Він хоче занурити наше серце у палаюче вогнище Його власного, як Він зробив із святою Маргаритою Марією Алякок, і повернути його нам, щоб ми могли полум’яно любити Його та інших.

Євхаристія має бути Таїнством любові не лише через божественну і людську любов Христа до нас, але й через нашу взаємну любов до Нього. Якщо ми любимо Його, ми захочемо бути з Ним, догоджати Йому, поширювати знання та любов до Нього. Тому євхаристійне відродження має складатися з багатьох справ любові.

 

Хвала. Дехто висміює католицьку віру у Євхаристію, але найпоширеніша форма зневаги — це байдужість. Наскільки важливо для нас хвалити Господа за те, хто Він такий і що Він зробив для нас, зробити Його в Євхаристії найбільшою особливістю нашого життя, благословляти Його, як це робить Церква. Похвала — найвища форма молитви, оскільки вона виражає любов до Бога таким, яким Він є, навіть до того, як ми розглянемо все, що Він дав. Відродження — це час для кожного з нас разом із усією Церквою закликати: «Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє — Його святе ім’я» (Пс 103, 1).

Переклад CREDO за: о. Роджер Ландрі, National Catholic Register

 

https://credo.pro/2022/06/323299