Написано Поки до Старобільська ходив транспорт, медики намагалися забезпечити ліками своїх пацієнтів
Катерина Чевлакова переїхала до Дніпра з Луганська 2014-го. Каже: уже тоді відчула на собі всі складнощі переміщення, які переживають переселенці, які вже навіть після переїзду продовжують жити у стресі.
“Якщо ти приїхав у велике місто, у місто-мільйонник, а до того ти жив у невеликих селищах, у районах, то всі зв’язки – вони втрачені. Навіть ті, що кажуть, що пережили це без втрат, то це не правда. Спочатку було не дуже багато пацієнтів з емоційними розладами і невротичними станами. То наразі є вже пацієнти, які мають явище посттравматичного стресового розладу”, – пояснює лікарка-невропатологиня Старобільської багатопрофільної лікарні Катерина Чевлакова.
Адаптація триває від кількох місяців до кількох років, каже Катерина. А поки людина нервує і звикає до інших умов життя, загострюються хронічні хвороби й виникають нові.
“Багато скарг емоційних, вони мають так звану психосоматизацію. Це коли у людини, виникають скарги, які мають тілесні відчуття. Приходить людина і каже: у мене тахікардія, тобто пришвидшене серцебиття, приходить людина і каже: у мене постійний головний біль, болять м’язи, безсоння, безсилля. І стосовно цих скарг, ми повинні їх віддиференціювати, від істинно органічних”, – зауважує лікарка.
Процес адаптації переживає нині і більшість медиків Старобільської лікарні. Установа відновила роботу лише тиждень тому. До цього був місяць життя в окупації і тривалий процес відновлення роботи у Дніпрі.
“Ми протрималися зі своїм колективом близько місяця в окупації. Рішення з початком збройної агресії було залишитися. Залишалися медичні працівники, залишалися пацієнти. Ми були потрібні там. Це протривало до того часу, поки приїхали гості, які мали намір приймати лікарню до складу так званої “лнр”, – каже генеральний директор Старобільської багатопрофільної лікарні Роман Чередниченко.
На підконтрольну Україні територію виїжджали польовими дорогами, минаючи майже десяток російських блокпостів. Вивезти обладнання окупанти не дали.
“Я розуміла, що працювати на окупантів я не зможу, і ми вирішили їхати в неокуповану частину України, де я зможу займатися своєю улюбленою справою”, – зауважує лікарка-дерматовенеролог Людмила Чірка.
Поки до Старобільська ходив транспорт, медики намагалися забезпечити ліками своїх пацієнтів, які залишилися на окупованих територіях. Коли росіяни розстріляли маршрутку з медикаментами, вирішили не триматися за старе і жити далі на новому місці. Орендували у Дніпрі приміщення і почали збирати колектив.
“Я дуже відчуваю важливою цю частину ідеї, щоб згуртувати навколо себе і тих людей, які є кістяком нашого колективу, згуртувати інших медичних працівників, які теж потребують якоїсь впевненості, можливо, визначеності в цьому житті”, – наголошує генеральний директор Старобільської багатопрофільної лікарні Роман Чередниченко.
“У моральному плані важко було залишитися без роботи. Важко було думати, що буде завтра, де я буду завтра. Тому зараз я відчуваю себе набагато краще. Є робота, є пацієнти, і саме головне є рідний колектив, з яким я звикла працювати”, – радіє пані лікарка.
Крім старобільської лікарні, роботу на нових місцях території нині намагаються розпочати Сєверодонецька міська та Луганська обласна лікарні й обласний онкодиспансер.
Вікторія Ковальова, Олександр Пронський, Дніпро, “5 канал”
Як повідомляв 5.UA, вранці 24 лютого росія розпочала повномасштабну війну проти України. По кількох військових об’єктах у Києві, Харкові та Дніпрі були завдані ракетні удари, а війська рф перейшли кордон під Харковом.
ЗСУ, всі спеціальні та силові служби держави були підняті за тривогою. Ворог почав інтенсивні обстріли підрозділів ЗСУ на сході – українська армія дає відсіч російським військам. В екстреному режимі працює Рада національної безпеки й оборони. Запроваджено воєнний стан. Україна офіційно направила позов проти російської федерації до Міжнародного суду ООН у Гаазі.
