Написано 
Сьогодні, 12 серпня 2022 року, у парафіяльному храмі Преображення Господнього у смт Нова Ушиця на Хмельниччині відбулися похоронні урочистості пам’яті отця Єжи Чарнецького, що помер 10 серпня внаслідок травм, отриманих під час ДТП.
Після Святої Меси похоронний кортеж повіз тіло покійного на батьківщину, до Польщі.
Єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський, що очолив похоронну Месу, розповів CREDO, яким йому запам’ятався покійний отець Єжи, і яким було його священницьке служіння.
Не словом, а ділом
— Спостерігаючи за отцем Єжи протягом тих шести років, що він у нас служив, я можу сказати, що він був тихою та смиренною людиною. Він не намагався висунутися на передній план, натомість він виконував свою роботу, і це було його характерною рисою. Деякі можуть багацько говорити, але мало діяти; він же говорив мало, але робив багато. Він був прикладом справжнього покликання; у його скромній парафії було багато міністрантів, багато дітей, і це про щось та й говорило.
Що ще цікаво: його сестра, яка приїхала на похорон, зізналася, що вже давно не приступала до сповіді, а тут вона вперше за довгий час сповідалася. Це дуже сильне свідчення, бо таким чином ми бачимо, що навіть його смерть стала причиною зближення іншої людини з Богом.
Життя кожного священника — Хресна дорога
— Звісно, якщо так подивитися, то це сумно: молодий священник, лише 47 років… Наприклад, мені вже 74, а оскільки «дні віку нашого — сімдесят років, а як при силі — вісімдесят років» (Пс 90, 10), то можна сказати, що я вже добре пожив і мені було би нормально померти, а отець Єжи був насправді ще молодим і міг жити. Але я думаю, що кожен священник має свою власну Хресну дорогу. Певною мірою, кожне стояння Хресної дороги відбувається й у нашому житті.
Нагадаємо, що отець Єжи потрапив у автокатастрофу, коли пізно ввечері повертався з чування у Браїлові. Свою останню пісню на цій землі він заспівав саме під час богослужіння Хресної дороги — це було ХІІ стояння, «Ісус вмирає на хресті». За кілька годин отець потрапив у аварію, яка зрештою забрала його життя. Разом із ним загинув 18-річний міністрант Дмитро з Вербовця — він помер на місці.
Зерно, що дасть плід
— Коли я молюся, то прошу у Господа за парафіян, за священників, за хворих, за померлих, але кожна ситуація сама у різний спосіб промовляє до нас. Так, як слово Боже промовляє до нас: коли ми його читаємо і розважаємо над ним, ми починаємо ним жити і воно дає плід. Так само й тут: життя отця Єжи залишило по собі плід. Він засіяв зерно у своїй парафії, і там воно принесе плоди. І словом, і життям, і ділом, і вчинками, і так само — своєю смертю. Парафіяни плакали на його похороні, і було відчутно, що по собі він залишив щось дуже добре, що люди згадуватимуть його і пам’ятатимуть про нього — попри те, що його життя було коротким, і в цій парафії він був недовго.
Хотів померти в Україні
— Отець Єжи залишив свою країну і приїхав сюди як місіонер; люди, які його знали, кажуть, що він хотів померти в Україні. Він освятив інших людей справою, до якої його покликав Бог. Він присвятив їм своє життя. Отець Єжи був тихим, смиренним, сумлінним священником, який намагався інвестувати, як кажуть, не у матеріальні речі, а у речі духовні — в душі людей. І це найважливіше, бо тіло — річ минуча; після закінчення земного життя від нього нічого не залишиться. Як казав Твардовський, коли людина переселяється з одного місця в інше тут, на землі, то вона забирає з собою всі речі, які тільки може взяти з собою. Коли ж вона переселяється у вічне Царство, то вже нічого не бере з собою звідси. Тільки душу.
Моліться за отця Єжи — і моліться до нього. Дякуйте Богові, що прислав його вам, щоб він працював тут, серед вас, і тут віддав своє життя — для вас. Це та любов, більшої від якої не може бути.