Написано Роздуми над Словом Божим на понеділок XXVI тижня Звичайного періоду, рік ІІ
Сьогоднішнє Євангеліє єднає два на перший погляд незалежні повчання Ісуса Христа. Перше стосується того, на кого ми (як християни) маємо звертати увагу, тобто малих цього світу — тих, які завжди перебувають у тіні, непомітні й нібито незначні в цьому світі: «Хто приймає цю малу дитину, той Мене приймає…»
Господь не любить малих цього світу «більше» чи «менше», ніж великих цього світу; просто оскільки цих малих світ не помічає, недолюблює їх, не приймає, — вони більше цієї любові спрагнені, а тому чутливіші до Божої любові та вдячні за неї більше, ніж великі цього світу. Також малі цього світу не мають масок, за якими приховують свою слабкість: вони слабкі, й саме тому світ їх відкидає. Великі цього світу ховають свою слабкість за маскою сили. Ця простота«малих» приваблює Бога. Маска завжди є формою обману, і так чи інакше, щоб бути з Богом, ми мусимо її скинути. Малі цього світу не потребують цього: вони — малі, тому вони з Богом.
У другому повчанні Ісус говорить про те, щоб учні не боронили іншим робити добро. Навіть якщо хтось формально не належить до вас, вашої спільноти, — духовно ви разом, бо робите одну справу: «Хто не проти вас, той з вами».
Те, чи людина є з Богом, чи ні, визначає не її формальна приналежність до певної групи людей (хоча найчастіше це так), але також її вчинки. Самі вчинки цієї людини можуть свідчити, що Бог діє в її серці. Адже не збирають винограду з тернини. Варто також нам, які формально належимо до Христового Тіла, подумати: чи наші вчинки, наше життя говорять тим, хто з нами зустрічається, що ми робимо добрі діла, що цими ділами підтверджуємо свою приналежність до Бога?
https://credo.pro/2022/09/220265