«Ми вражені тим, як Католицька Церква приймає нас, хоча ми й не католики»

Італійські віряни, які щочетверга впродовж травня за допомогою Zoom долучалися до розарієвої молитви у парафії святого Миколая, мали можливість особисто зустрітися з її настоятелем, отцем Павлом Вишковським ОМІ. 

Отець Павло, що бере участь у Генеральному Капітулі Згромадження Місіонерів Облатів у Немі, неподалік Рима, мав нагоду відвідати парафію святої Луції у Римі та парафію святого Михаїла Михаїла у Веролі. Настоятель київської парафії вперше зустрівся з настоятелями місцевих парафій, з їхніми парафіянами та українськими біженцями, що знайшли прихисток в італійських родинах, серед яких 29 осіб — у верольських парафіян. 

Впродовж усього дня 25 вересня отець Павло перебував серед українських біженців та спілкувався з ними. Він виголосив конференцію про актуальну ситуацію в Україні та оборону нашої держави від агресії рф, після чого звершив Євхаристію у намірі миру в Україні. 

 

 

Пані Тетяна, мати двох дітей віком 4 та 6 років, розповіла: «Коли почалася війна, заради безпеки своїх дітей я кинулася до кордону. Там була велика черга, казали, що на 30-40 кілометрів, тому я з дітьми подалася до румунського кордону. де було значно менше людей. Мені з дітьми довелося пройти 20 кілометрів пішки, всі речі, які я взяла з собою, я залишала дорогою, бо було важко. Звідти ми самотужки добиралися до Італії. Прибули “голі й босі”, але люди нодразу дали нам усе необхідне і поділилися своїм житлом. Ми дуже вражені тим, як Римсько-Католицька Церква в Італії всіх нас тут приймає, хоча ми й не католики. Нам дають їсти, сина вже влаштували в перший клас. Італійці — це чудові віруючі люди». 

Десятирічний Сергій із мамою приїхав до Італії з Сум, де йому доводилося  ночувати у ванні і постійно ховатися в підвалі. «Я дуже сумую за татом, — поділився хлопчик. — Він військовий, і я сподіваюся, що скоро тато вижене ворога з наших земель, і я зможу швидко повернутися до нього».

 

 

Підсумовуючи  цю зустріч, отець Павло дав таке свідчення: «Те, що мене вразило найбільше, — це те, як наші українські біженці та італійські парафіяни цікавляться ситуацією в Україні. Вони регулярно надсилають допомогу для ЗСУ, адже там воюють їхні чоловіки і рідні. Вони також щодня моляться за нашу парафію та цікавляться долею нашого храму, чи його ще не повернули парафії. Коли дізналися, що досі ні, то одразу виявили бажання кожного четверга жовтня, як раніше у травні, через Zoom спільно з нами молитися Розарій». 

 

 

https://credo.pro/2022/09/330163