Написано 
У Святому Письмі часто засуджується чаклунство, — як правило, це стосується віщування або виклику душ померлих, — оскільки це діяльність, що суперечить Богові і може включати у себе поклоніння демонічним духам.
У Старому Завіті цар Саул впадає у відчай, побачивши силу армії філістимлян, і відчуває себе безпорадним. Він хоче, щоб Бог поговорив із ним, але Бог мовчить.
Незадоволений цим мовчанням, Саул бере справу у свої руки та звертається до чарівниці з Ен-Дора:
«Та як побачив Саул філістимлянський табір, злякався, й серце в нього затремтіло. Питав Саул у Господа, але Господь не відповів йому нічого, ні через сон, ні через Урім, ні через пророків. Тоді Саул звелів своїм слугам: “Знайдіть мені жінку-чарівницю. Піду до неї та спитаю”. Його слуги йому відповіли: “Є така жінка-чарівниця в Ен-Дорі”» (1Сам 28, 5-7).
Саул наказує чарівниці: «Виведи мені Самуїла», бажаючи поговорити з духом пророка, який нещодавно помер.
Бог дозволяє цьому статися, але це не віщує нічого доброго для Саула. Самуїл проголошує, що «Господь видасть також Ізраїля з тобою в руки філістимлянам. Узавтра ти й твої сини будете зо мною, та й ізраїльський табір видасть Господь у руки філістимлянам» (1Сам 28, 19).
Згодом звернення до чарівниці буде згадане як частина подій, що призвели до його смерті:
«Так помер Саул за свою невірність, якою провинився перед Господом, за те, що не пильнував Господнього слова, за те, що питав у чарівниці поради та за те, що не питав її у Господа. Тим він і погубив його, а царство передав Давидові, синові Єссея» (1Хр 10, 13-14).
Церква завжди засуджувала чаклунство, оскільки воно передбачає недовіру до Бога, пошук керівництва чи могутності у демонічних сил замість довіри Божому Провидінню.
Переклад CREDO за: Філіп Кослоскі, Aleteia