Написано Серед переселенців багато малорухомих, однак візки і ходунки під час евакуації мали одиниці
Півроку тому вони пережили важку дорогу у кілька діб, щоби врятувати власні життя: півсотні переселенців із Костянтинівки на Донеччині через війну вимушені були залишити свої домівки та перебратися на Житомирщину. Здебільшого, це люди старшого віку, малорухомі, одинокі і хворі. Але з жагою до життя. Прихисток переселенці знайшли у Коростені. Як там облаштувалися – знають журналісти “5 каналу”.
Віктору Юхимовичу невдовзі 76. Чоловік із Костянтинівки. У молоді роки працював інспектором пожежної охорони, монтажником електростанцій. Тепер активно вчить українську мову.
“Я читаю книжки, у мене є радіоприймач, все ж на українській мові. Навіщо мені потрібна росія, нащо? Їм діватись нікуди, вони уже програли, це сто відсотків”, – розповів переселенець Віктор Нємцов.
Із Констянтинівки і пані Маргарита. Про жахливі обстріли згадувати не хоче.
“Бомбардування нам уже було чутно, страшно, особливо вночі. Ми одягнені спали уже. У мене багато тут друзів, влітку ми і зарядку робили, сад у нас тут великий і хороший, то яблучка підем зберемо поїсти”, – каже переселенка Маргарита Волосунова.
У квітні до пансіонату для ветеранів війни та праці прибули 48-ро переселенців із Костянтинівки.
“Це були перелякані люди, які бігли від бомбардувань, від війни. Сама евакуація була досить складною, бо ми виїжджали, шукали автобуси, їм назустріч, бо автобуси поламалися. Під Житомиром ми їх змушені були перегружати 2 автобуси, переносити цих людей на носилках і на руках”, – розповіла директорка Коростенського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці Житомирської обласної ради Валентина Лазаренко.
Серед переселенців багато малорухомих, візки і ходунки під час евакуації мали одиниці. Решті ці засоби для пересування закуповували.
“Я розумію, там була така ситуація, що потрібно було їх евакуйовувати, а не речі. Вони приїхали з сухарями, ми не зрозуміли зразу, чого у них в сумках сухарі, а більше нічого немає. Потім ми взнали, яка це була ситуація. У них був у всіх шок”, – пояснює заступниця директора закладу з медичної частини Людмила Шкуратова.
Свій внесок у допомогу ЗСУ роблять і мешканці пансіонату – передають маскувальні сітки. А коли настрій є, то співають народних пісень.
Часто бабусі і дідусі жартують, попри пережиті недавно бомбардування, та згадують про рідну Донеччину.
“Пам’ятаються ті вибухи, які я півтора місяці переносила на собі. Це жах був. Але зараз мені добре, спокійно, їсти готують, постіль міняють, прибирають щодня, пилососяять, що ще потрібно для цього віку?” – каже переселенка з Бородянки Ольга Периста.
“Ноги були, я працював вантажником на базарах в Артемівську – Бахмуті, де зараз війна іде, бабахкають, пригород Артемівська Соледар розбомбили, там же ж шахти були соляні, а зараз їх уже нема”, – каже переселенець Олександр Павлов.
У новому місці проживання, кажуть, їм подобається.
“Мені тут сподобались особисто, займаємось, і ляльки робимо, і мочалки, все подряд. А найбільше люблю танцювати”, – розповідає переселенка Розалія Бачинкова.
У пансіонаті є постійна потреба у ходунках без коліс та памперсах: тут понад сотню лежачих. Людей тут харчують 4 рази на добу, хліб печуть у власній пекарні. Цей заклад може прийняти ще до 30-х осіб на проживання. Нині чекають на переселенців із Харківщини.
Юлія Сінєльнікова, Віталій Сінєльніков, “5 канал”
Читайте також: Барабанотерапія: як музиканти в Одесі відволікають дітей-переселенців від жахів війни
Підтримайте журналістів “5 каналу” на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
