Написано 
Є одне слово, яке для сучасного вуха звучить нереально, сприймається як фікція, ба навіть розцінюється як абсурдний елемент християнського бачення світу: це слово «чистилище».
Хоча християнський світ вірив у нього протягом шістнадцяти століть, за останні три століття його перестали сприймати поза Церквою як питання віри, і вважали тільки витвором уяви, а не плодом здорового глузду і натхнення. Правдою буде сказати, що віра в чистилище зменшувалася прямо пропорційно до рівня, до якого сучасний світ забув про дві найважливіші речі на світі: про чистоту Бога та огиду до гріха. Якщо прийняти обидві ці основоположні істини, то неможливо буде уникнути доктрини про чистилище. Бо чим же є чистилище, якщо не місцем або станом тимчасової кари для тих, хто завершив це життя у Божій благодаті, але ще не повністю вільний від попередніх провин або не вповні винагородив за свої гріхи?
Чистилище — це місце, де Божа Любов пом’якшує Божу Справедливість, і водночас місце, де людська любов пом’якшує людську несправедливість.
По-перше, чистилище це місце, де Божа Любов пом’якшує Божу Справедливість. Потреба існування чистилища базується на абсолютній чистоті Бога. У Книзі Одкровення читаємо про нескінченну красу Божого Міста, про чисте золото, про його стіни з яспису і про його світло без тіні, яке не походить від сонця ані від місяця, але є світлом Агнця, убитого на початку світу. Довідуємося також про умову, яку необхідно сповнити, щоб увійти до брам цього Небесного Єрусалима: «Не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу; але тільки ті, що записані в книзі життя в Агнця» (Одкр 21, 27). Справедливість вимагає, щоб ніщо нечисте, а тільки люди чистого серця могли стати перед обличчям чистого Бога.
Якби не було чистилища, тоді Божа Справедливість була би невимовно страшною, бо хто ж би наважився ствердити, що він достатньо чистий і безвинний, щоби стати перед Непорочним Агнцем Божим? Мученики, які зросили піски Колізею своєю кров’ю, даючи свідчення своєї віри? Напевно так! Місіонери, такі як св. Павло, які самовіддано склали себе у жертву заради ширення Євангелія? Безсумнівно! Кляузурові святі, які в тиші добровільної Голготи стали мучениками, позбавленими визнання? Беззаперечно так! Але це — славні винятки. Скільки ж мільйонів людей померли з душами, заплямованими гріхом, душами, які пізнали зло і завдяки сильному рішенню відвернулися від нього, щоб нести з собою, немов олов’яне грузило, слабкість свого минулого!…
В день, коли ми були охрещені, Церква укрила нас білою шатою, наказуючи нам: «Прийми білу шату і донеси її незаплямованою на суд Господа нашого Ісуса Христа, щоб ти мав життя вічне». Скільки з нас зберегли цю шату не заплямованою за роки свого життя і не забрудненою гріхом, щоб ми одразу по смерті могли вступити в шереги убраної в білі шати армії Царя?
Джерело: «Йди до неба. Духовний дороговказ до вічності», 2020.
Переклад CREDO за: Abp Fulton Sheen