Написано Слава Україні! Це “Історія для дорослих”. Сьогодні поговоримо про бутерброд. Чи можливо його з’їсти, а потім повернути? Тобто, як ви здогадалися, про Крим, який попри окупацію ерефією все ж залишається українським.
Історія цієї тимчасово вкраденої в нас землі можна почати з грецьких колоній у Криму, Римської доби півострова, Візантії та звісно Русі. З Кримом були пов’язані Евріпід, Мітрідат, Нерон і Володимир Великий.
Крим – це багатонаціональна територія. Зараз його населяють такі народи як киримли (кримські татари), українці, кримчаки, вірмени, греки та багато інших. Не менш строкатим півострів був у давнину.
Кіммерійці, скіфи, таври жили на півострові по черзі та водночас. А у 6 ст. до н. е. греки, яких ми знаємо як непоганих мореплавців, заснували в Криму свої поселення. Думаю, деякі їхні назви вам знайомі: Пантікапей (сучасна Керч), Керкінітида (сучасна Євпаторія), Феодосія – сучасна Феодосія. І відразу ж виникає чітке і конкретне питання: а де ж тут москалі зі своїми “піснями” про ісконно русскіє землі?
Херсонес з’явився на століття пізніше, але саме йому і Керчі-Пантікапею судилося стати великими центрами.
Грекам сподобались ці краї, що цілком зрозуміло, і згодом до Демократичної рабовласницької республіки Херсонес Таврійський увійшли землі західного Криму: Керкінітида та Калос–Лімен (сучасне Чорноморське).
Херсонес, розташований у межах нинішнього Севастополя, ховався за могутніми кам’яними стінами. В основу планування міста, за розробками античного архітектора Гіпподама, покладена система поздовжніх і поперечних вулиць, що перетинаються під прямим кутом, утворюючи квартали або інсули.
Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського за античного часу припав на IV–II ст. до н. е. Він вже тоді був демократичною державою. Херсонес мав власний монетний двір та карбував монети. Основою його економіки було землеробство, тваринництво, морські промисли, виноробство, інші ремесла і, звісно, торгівля.
У Східному Криму десь близько 480 р. до н.е. виникла Боспорська держава, а столицею цієї держави став Пантікапей – той самий, де нині Керч.
Але найцікавіше те, які люди там жили і що вони з собою принесли. А принесли вони з собою в ті стародавні часи щось таке, що позначається досі незнайомим для росіян словом культура.
Філософія, театр, земле- та виноробство, кораблебудування – усе це привезли у Крим давні греки (це нагадує 1954 рік, коли українці приїхали до Криму і повернули його до життя після господарювання там звільнених від панування буржуазії російських гегемонів). Таким чином, у Криму виникли сотні грецьких поселень – полісів. Тоді вони вміли та хотіли це робити, а зараз у Греції і так все є.
Античні греки створили великі історико–літературні твори про Крим. Один із засновників драми та театру Евріпід на кримському матеріалі написав драму “Іфігенія в Тавриді”. До речі, через багато сот років так само у Криму свою версію “Іфігенії в Тавриді” написала наша Леся Українка.
Тодішні мешканці Криму знали гомерову “Іліаду” та “Одіссею”, в яких півострів безпідставно характеризувався як “сумна область, покрита вічно вологим туманом і млою хмар”. Хоча і дійсно, клімат Північного Причорномор’я дещо вологіший за грецький, але все ж не до такої міри, як, наприклад, британський.
Що ж, греки певною мірою куди більше корінний народ Криму, ніж скрепні мешканці мордору. Греки вже тоді були прогресивними, в той час, коли на болотах Залісся ще навіть жаби на квакали.
Це ще раз підкреслює, наскільки важливою була поява греків у Криму та їхній безцінний культурний внесок. Невже це можна порівняти з “русской весной” та іншими “скрєпами”? Невже таку культуру можна було проміняти на “ізбушку на кур’їх ножках”. Той же Евріпід чого вартий, а в підсумку отримали концерт Кобзона.
А далі – Римська доба, Велика імперія – яка була гуманніша тоді, ніж русня зараз. Рим дозволяв автономію захоплених територій та залишав їхніх правителів. Народи могли розмовляти рідними мовами. Були навіть правила ставлення до рабів. До рабів! Це яскраво резонує з росією, де навіть вільні люди прав не мали та не мають. Тим, хто любить, росію варто замислитись…
Почнемо ми з Мітрідата Євпатора. Для захисту від набігів скіфів наприкінці II ст. до н. е. Боспорське царство та Херсонес Таврійський стають частиною Понтійського царства. Понт – це не те, що ви подумали, так тоді називали Чорне море.
Боспорським царем тоді саме став Мітрідат VI. В дитинстві, та й опісля, відносини з мамою в нього були важкими, а коли помер батько, йому взагалі довелося покинути країну, бо мати не хотіла бачити старшого сина правителем. Але згодом, після повернення додому, він таки став царем і почав розширювати свої володіння.
А як розширюють володіння? Починають та перемагають у війнах. Ті кілька війн, що він розпочав після повернення до Криму, назвали Мітрідатовими. Усього їх було три, і в останній Євпатор зазнав поразки. Тож у 63 р. до н. е. покінчив життя самогубством у вже знайомій нам Пантикапеї – Керчі. Ми теж чекаємо приємних звісток з північного сходу.
Після смерті Євпатора Боспорське царство стало васалом Риму, але при цьому держава зберегла автономію та свого правителя.
Така відома історична постать як Нерон теж залишив свій слід в історії Криму. Нерон був п’ятим і останнім римським імператором з династії Юліїв-Клавдіїв. У історію ввійшов як божевільний тиран.
Він убив власну матір, одружувався на сестрах, деяким із них згодом рубав голови і робив чимало інших не надто приємних речей. Є версія, що саме він ввів податок на сечу, яку сміливо можна було назвати рідким золотом (нею не лише користувалися як пральним порошком. Деякі вельможі полоскали нею рот для відбілювання зубів).
В 60-х рр. н. е. Нерон намагався скасувати автономію Криму-Боспору, проте не встиг. Наляканий численними змовами, він наклав на себе руки і помер зі словами: “Який актор гине”.
Між тим, у Європі починає поширюватися християнство. Один із перших пап – Климент – був за віру засуджений до каторги і його відправили саме в Крим, у Херсонес. Тут продовжував проповідувати, за що, за легендою, жорстоко вбитий місцевими язичниками – прив’язаний до якоря і втоплений у морі.
Рим поволі занепадав. Натомість на сході виникла нова імперія, названа згодом Візантійською. Херсонес та Боспор стають її частиною.
А на півночі виникає інша велика держава – Русь-Україна. З Візантією Русь протягом сотень років то торгує, то воює.
Врешті, наприкінці ХХ ст. київський князь Володимир Великий захоплює кримський Херсонес, щоб примусити імператора Василя Другого виконати свою обіцянку – видати за нього свою небогу.
У Київ князь повернувся не лише з жінкою, а привіз сюди східний обряд православ’я. У Київ – не у Москву, якої тоді не існувало.
Дивіться “Історію для дорослих”, любіть Україну і пам’ятайте: незнання історії не звільняє від відповідальності.
Читайте також: Культ українофоба Булгакова: як затятий рашист раптом став “кієвляніном”
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на “5 канал” у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
