Написано 
Навіть невеличкі римо-католицькі парафії Львівської архідієцезії за останній місяць перетворилися на потужні осередки гуманітарної допомоги та євангелізації, даючи людям у цей драматичний час не лише дах над головою чи їжу, але й духовну та психологічну опору.
Тим більше включаються в надання допомоги парафії по більших містах і містечках, адже потік біженців через них значно більший.
Так, настоятель парафії Божого Милосердя у Тернополі о. Андрій Маліґ разом із вікарієм о. Назаром Зузаком відчинили двері парафіяльного дому для біженців на початку березня. Саме в той час до Тернополя почали прибувати перші сім’ї в пошуках безпечного місця.
Отець Андрій Маліґ пригадує перші дні війни:
— У перші дні ми були зайняті тим, що допомагали жінкам та дітям із нашої парафії виїхати у безпечне місце. А потім самі почали приймати біженців. Від початку березня фактично всі наші парафіяльні приміщення зайняті. Маємо тут від 20 до 30 осіб. переважно це жінки з дітьми: з Харкова, Запоріжжя, Києва, Житомира, Чернігова. Хтось залишається на добу і їде далі, хтось — на декілька днів, щоби зрозуміти, що робити. За ці дні в нас побувало чимало людей, багато хто вже не має куди повертатися — люди залишилися без дому. І ми тут на місці допомагаємо чим можемо: є дах над головою, їжа, доступ до кухні. Дякую дуже всім, хто підтримує нас у допомозі цим людям — ми ділимося всім, що ви нам даєте. Парафія, з якої я походжу, також готує для нас допомогу, і я за це сердечно дякую своїм землякам у Польщі.
У нас тут ще досить спокійно. До сирен можна звикнути; але коли слухаєш історії людей, які втікали від війни і опинилися тут у нашому, ще поки безпечному й тихому Тернополі, то для мене особисто це теж зіткнення з війною. Зараз маємо Великий Піст, і щоденно Слово Боже говорить нам про любов до ближнього, про те, що маємо голодного нагодувати, прийняти під свій дах подорожнього, — і ми намагаємося так робити, бо напевно не помиляємося, коли робимо те, що нам говорить Слово Боже.
Отець Назар, вікарій парафії Божого Милосердя, взяв на себе турботу про маленьких мешканців парафіяльного дому: проводить дітям катехези, вчить їх молитися, вмикає мультфільми на релігійну тематику і дбає про те, щоб діти залишалися дітьми:
— Від початку війни наша парафія, як і багато інших римо-католицьких парафій України, долучилася до допомоги біженцям та внутрішньо переміщеним особам. Намагаємося передовсім допомагати сім’ям із маленькими дітьми. У нас на плебанії зараз проживає близько тридцяти осіб — це люди з Харкова, Запоріжжя, Чернігова, Києва. Вони потребують безпечного місця, доброго слова, підтримки; потребують теж Божого Слова, і ми намагаємося надати їм не лише гуманітарну допомогу, але й поділитися з ними Доброю Новиною, дати їм надію. Робимо все, що в наших силах, щоб ті, хто у нас перебуває, почувалися тут, як удома, хоч це й нелегко. Поки що нам це вдається: люди вдячні й почуваються безпечно. Радіємо, що наші польські друзі, священники й миряни, надсилають нам допомогу. Ми це все сортуємо: медикаменти надсилаємо військовим, харчі та засоби особистої гігієни частково залишаємо для наших гостей, а частково передаємо у волонтерські центри, з якими активно співпрацюємо. Дуже приємно, що люди гуртуються, пропонують свою допомогу. А ми молимося про мир, сподіваємося на перемогу і надіємося на краще.
Пан Володимир із Харкова, один із тимчасових мешканців парафіяльного дому, погодився поділитися з читачами CREDO історією своєї сім’ї:
— Ми з дружиною та дитиною вісім днів сиділи у підвалі. На восьму добу вирішили, що треба виїжджати. Це було ризиковано, але психологічно ми вже більше не витримували. Ми довго шукали, де б зупинитися, і нам друзі підказали звернутися сюди. Тут були місця, і нас прийняли. Місцеві священники — дуже світлі люди. Вони нам дуже допомогли, також і психологічно, вийти зі стану, в якому ми опинилися, перебуваючи під обстрілами. Дали нам усе, що необхідно. Ми тепер молимося разом із ними, і вони нас навчають у духовному плані, показують нам, як треба робити, як діяти. Це дуже допомагає. Особливо після всього…
Активно допомагає переселенцям та армії у ці драматичні для України часи і римо-католицька парафія Різдва Пресвятої Богородиці у Стрию. Санктуарій Божої Матері Плекальниці людських надій підтримує Україну і молитвою і вчинками милосердя.
Настоятель парафії, о. Войцех Буковєц, декан Стрийського деканату, безмежно вдячний всім, хто робить усе можливе, щоби пришвидшити перемогу і настання справедливого миру в Україні:
— Дуже хочу висловити свою вдячність, усім, хто в Україні та в цілому світі схилив коліна, щоб виблагати дар миру для нашої країни, дар закінчення цієї страшної війни. Драма цієї війни зачіпає багатьох людей: дітей, молодь, їхніх батьків, усіх нас. У Рік Хреста, який зараз маємо в Церкві, хочемо все це довірити стражденному Ісусові, єднати людські страждання з Його стражданнями. Хочемо також подякувати за серця, наповнені любов’ю та милосердям, які відгукнулися на потреби нашого народу, і ми відчуваємо це також тут у Стрию. Щиро дякую своїм співвітчизникам, особливо з моєї родинної місцевості, які організували вже чотири транспорти з гуманітарною допомогою: ковдри, матраци, харчі та багато інших речей першої необхідності. Ми тісно співпрацюємо з міським центром збору гуманітарної допомоги, тож усі речі, які отримуємо, потрапляють туди, де вони справді дуже потрібні. А ми у себе в парафії роздаємо допомогу вимушеним переселенцям, які затримались у нашому місті. Готуємося найближчими днями прийняти невелику групу людей у храмі в Моршині. Зараз там тривають останні приготування, щоб можна було заселити людей.
Пам’ятаємо про те, що добро завжди повертається, і маємо надію, що добро переможе і здобудемо мир. Ціна незалежності, на жаль, дуже висока; але віддаємо це Ісусові й віримо, що переможемо разом із Ним, і настане мир в Україні та в кожному людському серці. Рани війни будуть ще довго загоюватися, але Господь зцілить і їх.
Отець Антон Лабай, вікарій парафії, розповідає про співпрацю, яку вдалося налагодити з місцевим гуманітарним штабом, та про те, як виглядає тепер парафіяльне життя:
— З першого дня війни у нашому храмі відбувається постійне виставлення Пресвятих Дарів у намірі миру в нашій Батьківщині, у намірі навернення Росії, і кожного дня люди записуються, щоб тривати на цій молитві. Щодня роздаємо допомогу, яку отримуємо з Польщі, з родинної місцевості нашого настоятеля. Частину допомоги відвозимо в гуманітарний штаб і її переказують нашому війську. Частина продуктів іде до сестер, які приймають у себе біженців. Ділимося також із нашими потребуючими парафіянами, які завжди можуть на нас розраховувати. Бічна нава храму тепер виглядає як склад; але це необхідність. Ми раді, що маємо чим ділитися з людьми і можемо їм допомагати. Коли приїздять вантажі з допомогою, то чоловіки з місцевої територіальної оборони приходять допомагати при розвантаженні. Тож ми тут діємо у співпраці з місцевою громадою і всі тримаємося разом.
Римо-Католицька Церква в Україні зайняла активну позицію і підтримує не лише своїх вірян у цій війні, але всіх українців. Молиться за військо та владу, допомагає гуманітарними вантажами цивільному населенню та використовує свої вселенські «контакти», щоби служити якомога більшій кількості людей.
https://credo.pro/2022/03/315799